Леді Африка - Пола Маклейн
Сотня гостей зібралася в обідній залі, прикрашеній з усією можливою для цих місць вишуканістю. На урочистості завітали місцеві фермери, які вже були солдатами й знову повернулися до сільського господарства. Був там і Ді в прикрашеному стрічками шоломі, з-під якого стирчали рештки його довгого жорсткого волосся. Шабля в піхвах при поясі забряжчала, коли він обернувся та спробував мене поцілувати. Ді подарував нам щедрий чек і сентиментально запевнив, що коли він мені знадобиться, то з’явиться в будь-який момент, варто лишень покликати. Його обіцянка зворушила мене й додала трохи впевненості, поки тривав нудний церемоніал із переходами від гостя до гостя. Я ж бо мусила тримати в руках метри шовку, щоб не наступити на них і не спіткнутися.
Подавали неодмінний стейк із газелі Томсона під вершковим соусом разом із молодою картоплею та голівками цибулі-порею. Батько втридорога заплатив за шампанське, і щоразу, коли до мене підходили з тацею, я пила його, скільки могла. Під час танцю відчувала, що ноги німіють до кольок у п’ятах. Я ледь трималася на паркеті, поки мене вели Ді й кожен фермер, якому вдалося втекти від дружини. Нарешті черга дійшла до батька. Цього вечора він здавався надто жвавим, але із сумним обличчям. Навколо його рота прорізалися глибокі зморшки, очі здавалися втомленими, а погляд блукав десь далеко.
— Ти щаслива? — запитав він.
Я кивнула йому в плече й припала до нього міцніше.
Удосвіта Лавендер відвіз нас у «Мутанґа Кантрі Клаб». У квадратній кімнаті, освітленій одним кришталевим бра, втопало в синелі широке ліжко.
Звідтоді, як ми заручилися, у нас із Джоком не було й хвилини, щоб хоч трохи пізнати одне одного. Я відчула це зараз, коли побачила, як він займає собою мало не півкімнати. Напівпритомна, я не уявляла собі, як зможу лягти з ним у ліжко. Я зраділа, що така п’яна, коли Джок схопив мене за груди. Його язик, як і мій, кислий від вина, ковзнув мені до рота. Я намагалася прилаштуватися до нього й робити все можливе, аби пережити те, що відбудеться. Його гарячий рот припав до моєї шиї. Чоловічі руки ковзали моїм тілом то вгору, то вниз. Нарешті ми впали на ліжко, й тут почалося цілковите безглуздя: він намагався протиснутися між моїх ніг, довга вузька спідниця опиралась, а я силкувалася йому допомогти. І раптом розсміялася, та одразу зрозуміла: вчинила дурницю.
Що я знала про секс? Нічого, крім того, що бачила в наших оборах і чула від Кібії про нічні ігри дівчат і парубків кіпів. Звідки мені було знати, що потрібно робити та як поводитися? Але я збагнула: сталося щось не те. Джок був збуджений — я відчувала тугий вузол у його паху. Спершу він впирався мені в стегно, та раптом зник. Перш ніж я зрозуміла, що відбувається, чоловік відпустив мене й ліг на спину, затулив руками очі, ніби в кімнаті було сліпуче світло, а не півморок.
— Вибач, — нарешті озвалась я.
— Ні, ні. Я просто втомився. День був важкий.
Він підвівся на лікті, цмокнув мене в щоку, а потім відвернувся й підбив собі подушку.
Дивилася на його шию та плечі, а в голові дзижчало: що я зробила? Чи не зробила чогось? Це сталося тому, що я посміялася з нього, з нас обох? Поки так лежала, приголомшена й збентежена, Джок почав неголосно хропти. Як він міг спати в такий момент? Це була наша перша шлюбна ніч, і я залишилася сама.
Я вилізла із сукні, вмилася в мисці, віддерла косметику й воскову помаду, намагаючись не дивитися в дзеркало. Залишилася в самій тонкій білизні, яку Емма знайшла в магазині мережив, і відчула, що змерзла. Повернулася в ліжко, простяглася поряд із кремезним тілом Джока. Він здавався таким великим, ніби займав ще більше місця тепер, коли спав. Чоловік голосно дихав і бачив свої сни, мені не відомі, а я просто лежала в темряві, силкуючись заснути.
Наступного ранку на станції Найробі ми сіли на потяг, який повинен був відвезти нас до Момбаса. Далі збиралися пароплавом вирушати до Індії, щоб там провести наш медовий місяць.
Я стала Берил Пурвес — і залишилася незайманою.
14
повітрі Бомбею витали пахощі прянощів, звідусіль жалібно завивали ситари вуличних музик. Уздовж вузьких завулків ліпилися білі бунгало з облупленими віконницями, які зачинялись у найспекотніші години пополудні та відчинялися ввечері, коли небо наливалося глибокою багряною барвою. Ми зупинилися в Джокових тітки з дядьком, у їхньому маєтку, з якого відкривався чудовий краєвид пагорба Малабар. Батьки Джока та двоє з трьох його братів також були тут — приїхали подивитися на мене. Мені так само цікаво було побачити нову родину, мовби виграну в лотерею.Під час подорожі Джок розповідав мені, як вони перебиралися з Единбурга до Індії. Він був тоді ще дитиною. Мені складно запам’ятовувалися всі ці деталі злиття бізнесу різних членів їхньої родини, тонкощі передавання землеволодінь. Я лише бачила перед собою шотландців: рожевощоких, кремезних, таких незвичайних на тлі брунатного шовку Індійського океану. Мати Джока у своєму яскравому рожевому одязі нагадувала фламінго. У високому вузлі її каштанового волосся виднілися білі пасма. Батько, доктор Вільям, був дуже схожий на Джока — мав дужі з вигляду руки та яскраво-блакитні очі. Він дружньо підморгнув мені, коли дружина засипала мене безліччю запитань, які насправді більше нагадували її власні відповіді.
— Ти дуже висока, так? — торохтіла вона. — Якось неприродно, тобі не здається, Вілле?
— Я б не став заходити так далеко й казати неприродно, люба...
Він говорив із шотландським акцентом і вичікувально обривав
