Браслет із знаком лева - Леся Холодюк

За кілька кроків від води простяглася смуга з молодих, розлогих пальм-панданусів. Кожне дерево опускало додолу довгі стрічки, за якими можна було заховатися. Згідно з мапою Мааса, за ними відразу починалися клумби, що підходили до самого палацу. Молоді люди і не сподівалися побачити Марту, що клала квіти на чиюсь могилу.

Так вони зустрілися. А вже потім почалося цілковите безладдя. Човен, що гойдався поодаль від берега, не повинен би турбувати охорону, якби вона й запримітила його, — скільки подібних човнів вештається попри острів щодня. Турбував той, хто непрошеним торкнувся землі Флор.

Пролунав перший постріл, потім другий, третій. Автоматна черга, випущена у бік, куди вели сліди, після попереджувальної вимоги вийти, — досягла фатальної мішені. Майкл встиг крикнути: «Стефане, пригнись!», але загальмована від перенапруження реакція поляка виявилася запізнілою. Стефан упав, прошитий автоматною чергою.

Маас та Ліан зіскочили на берег у ту мить, коли Майкл із смертельно пораненим Стефаном з’явились з гущавини.

… Стефан лежав на білосніжних квітах, біля нього поволі червоніли лілеї. Маас прикладав йому до грудей зібгану шматину зі своєї сорочки, але кров цебеніла і цебеніла.

На мить Стефан прийшов до тями. Поглянув — на Майкла, що сидів біля нього навпочіпки, з легким свистом прошепотів:

— Якщо є скарб, знайди разом з Мартою. Може, і моїм дітям щось перепаде…

Він навіть спромігся посміхнутися, повертаючись в останні хвилини життя на такого, яким був, — веселим і дотепним жартівником.

— А у мене, Майкле, двоє синів, а третя дитина буде від Еви. Скажіть їй, нехай не робить аборт, нехай родить… І ще, прошу, скажіть усім моїм дітям, що їхній татусь загинув, рятуючи людське життя. І якщо ти, Майкле, так їм скажеш, вони пишатимуться мною і казатимуть, що їхній татусь — герой…

До берега Ентанго привезли тіло мертвого Стефана.

Ще не встиг Ероут добре прокинутись, як разом з Тітом до кімнати влетів захеканий Хаббід.

— Вчора хтось висадився на Флор! — швидко лопотів. — Але охорона вчасно запримітила. Це не подобається нашому господареві і він завтра від’їздить з острова.

Кишки в животі Ероута жалібно заскавуліли і збилися докупи, його аж перекривило від судоми — не знайшовся, що сказати, так і залишився лежати у ліжку.

— Сьогодні вночі я приведу вашу панночку на берег, де ростуть пандануси! — мало не верескнув Хаббід від жалю за таким поспішним рішенням Ель Даві, через яке він може позбутися грошей, що запівдарма пливуть до його рук.

— Я знаю, де це місце, — вставив свої три сени Тіт.

— А я відразу віддам тобі гроші, Хаббіде, — підхопив швидкий темп Ероут. — Ось, дивися, вже кладу їх до кишені.

Тед з неабиякою спритністю вистрибнув з ліжка, видобув з валізи гроші, покрутив ними перед носом Хаббіда і заховав у кишеню штанів. Поплескав служку по плечу і випровадив за двері.

— Аз тобою, пияцюро, у мене буде особлива розмова.

Вчора, коли повернувся нарешті Тіт із мандрів по берегу, що не один раз повертали його до кнайпи, Ероуту марно було з ним порозумітися. Тіт сп’янів геть. Відчуваючи свою провину, тепер дивився у підлогу і зводив докупи брови, намагаючись видушити з себе хоч якесь слово.

Ероут згріб за барки Тіта, від чого благенька майка розповзлася на спині, і просичав в обличчя:

— Віднині десь повієшся без моєї згоди — вб’ю. До рота — ні грама. — І відкинув від себе як снулу рибину.

Тіт відлетів до стіни, добряче влип в неї, хапнув повітря і сповз на підлогу. Жодне слово не йшло на язик, важкий і липкий.

— Сьогодні катер має співати, як тільки подам команду. І ще одне: припни до катера якусь стару посудину.

Од почутого прилиплий до піднебіння язик відпав і, передчуваючи щось недобре, Тіт насмілився плямкнути:

— Навіщо?

Ероут не збирався втаємничувати Тіта у суть справи. Зиркнув вбивчо:

— І щоб жодна душа не довідалася, що ми збираємося сьогодні на Флор! Зрозумів?

Тіт нарешті підвівся з колін і захитав головою. Спина у нього боліла і пекла від численних кровопідтьоків, бо він таки сильно гепнувся об дощату стіну. І ще одне: Тіту ще більше боліло від того, що його мають за пияцюру. А він зовсім не такий, просто на радощах трохи перебрав. Хіба часто така нагода випадає?

Ероут більше не дивився на Тіта, відвернувшись до вікна, думав про своє. Тільки його здоровенний кулак раз-по-раз лупив об стіну важкою довбнею.

Краще таки промовчати, — зітхнув з образи Тіт і мовчки поплівся виконувати накази навіженого голландця.

— Не метушись, не показуй, що ти маєш сьогодні до роботи! — кинув Ероут навздогін. Він так і не відійшов од вікна, метикував над чимось, зважував і обсмоктував усе, що мав зробити сьогодні без-до-ган-но.

… Вчора Сем з батьком і молодшим братом повернулися ще до вечері. Ероут, що хотів роздивитися навколо, поклав десятку на сидіння джипа.

— Семе, покажи-но мені тутешні місця.

Хлопець викарячився на гроші такими очима, що Ероут і сам мало не подумав, чи не поклав туди сотню, але схаменувся. Лише скривився, збагнувши, що заради грошей Сем не тільки ладен возити його по острову, але й перевезе на другий кінець світу, через океан, навіть без човна.

— Ти покажи пану Ероуту, де ми працюємо, — догоджав батько Сема. Зрештою, нічого іншого виснажений тяжкою працею чолов’яга і не міг запропонувати. Для нього усе життя звелося до єдиного — роботи на