Браслет із знаком лева - Леся Холодюк
— Маленька послуга, друже. Прошу тільки шепнути моєму приятелеві, котрий направив тебе сюди, де, у якій кімнаті перебуває уночі білявка, з нових гостей Ель Даві, звичайно, якщо не в його ліжку.
— Кві-і-і, — зійшло з горлянки служки. Хаббід ковтнув слину геть чисто так, як робила це чайка, вполювавши соковиту здобич. Тоді Ероут скривився від огидного жеботіння. Але тепер реакція видалася аналогічною, — Хаббід готовий на все заради грошей.
Тому Ероут уже продовжував без зайвих викаблучувань:
— … І як до неї добратися без зайвого галасу. Це мені потрібно знати до завтрашнього ранку.
— Нова гостя гонорова, уміє розпалити нашого господаря, так казали на кухні. Від цього Даві казиться, бо вона ще не ходила на ніч у його покої.
У Хаббіда розв’язався язик. Збудження, викликане реальною перспективою отримати добрий гріш надурняк, робило з безмовного слуги значущу людину у його власних очах.
— О, моя мила крихітко Марто! — Ероут радів. Ще б пак, адже це набагато полегшувало роботу. Він запропонував служці бляшанку з пивом і навіть догідливо відчинив її.
— Тоді тобі, друже, взагалі лишилася половина роботи!
Хаббід нервово зайорзався, — очі приварювали електрострумом зіниць гроші до столу.
— Але не хвилюйся, від цього винагорода не зменшиться. Дістанеш ще стільки, коли завтра вночі приведеш на берег, до катера Тіта, білявку. Тільки прошу тебе, не називай мого імені непокірній Марті. Нехай це для неї буде приємним сюрпризом. Шепни, що за нею приїхали друзі… Завтра зранку і передай через Тіта, що усе готово, окей?
— Кві-і-і, — вуркнуло догідливе, і Ероут здивувався, з якою спритністю зникли гроші у широких штанях Хаббіда.
— А зараз і ти так само зникай звідси. До завтра! — зневажливо кинув услід служці.
Ероут більше не збирався тертися коло вікна, краще він віддасть належне своєму татусеві і ковтне чогось міцнішого, — фортуна посміхається йому. А татуся таки варто слухатися, він поганого своїй дитині не порадить. Бо й справді, краще сім раз відміряти, ніж один відрізати. Тед від задоволення збуджено плеснув у долоні і довго тер ними.
О-о-о, ве-е-е-лич! Якщо долоні сверблять, це до грошей, чи не так, татунцю?
Тепер можна спокійно почекати Тіта, котрий обіцяв показати йому тихе пристанище для Марти на далекій, виробленій плантації гевеї.
Однак Тіта десь нечиста понесла, і лише втративши терпець, Ероут зі злістю підскочив до вікна: де лазить той вилупок. Скреготнув зубами, коли мимохіть вгледів, як той гівнюх у юрбі цікавих щось показував на катер, у якому вони прийшли сюди, розмахував руками, тицяючи у місце на правому борту, де загалом пишеться назва судна.
Якщо відверто, Тіт думав лише на хвильку забігти у кнайпу і перехилити гальбу пива за такий дармовий набуток у вигляді новісінького човна. І така манна небесна йому за що? Алкоголь зробив своє діло, розв’язав язика і кожен чув, як верзів п’яний Тіт, шукаючи відповіді на таке незбагненне для нього запитання. Та нікого не здивувало повідомлення про новоприбулого гостя — пана Ероута з Голландії. (Ну, того товстозадого, якого виловив нафтовий король з Флор, ще в газеті його фейс сфотографували, а він, уявляєте, до того ж нестямно закохався у гостю Ель Даві та так сильно, що вже б хотів торохнути її просто тут).
Усі тільки дружно реготалися. На Ентанго жило чимало людей, котрих час від часу винаймали для обслуги палацу Флор. Подібні походеньки особливого здивування не викликали, розмови більше точилися навколо новісінького човна Тіта.
А його давній приятель Ліан, що забрів до кнайпи і теж хотів послухати про новий катер Тіта, навіть фарби пообіцяв дати, щоб написати на катері синім — ТІТ.
Друзяка є друзяка. Задармо дає фарби, — ну, як за це не перехилити по келишку чогось міцнішого? Ліан хворіє на живіт, може тільки гальбу пива ковтнути і то тихцем від головного Мааса. Зате Тітові, як давньому приятелю, виставив чесно. Воно б годилося Тіту поставити, але поки що в нього в кишенях — пшик.
— Як повернуся з Флор з тією біловолосою красунею, — белькотів добре захмелілий Тіт, — я тобі цілу пляшку поставлю за те, що ти мене розумієш і запросто, як для друзяки, даєш синьої фарби. А воно й справді зазвучить, коли по правому борту синім напишу — ТІТ, еге ж?
— То коли ви повернетеся з Флор? — питав Ліан.
— Я б тоді розвів фарбу як слід для напису.
— Завтра має тут один чолов’яга з обслуги Даві натякнути, — Тіт моргнув оком, — коли можна буде кралечку тю-тю, просто в жагучі обійми голландця кинути. День-два, не більше…
По полудню, коли сонце стишило гаряче дихання, у кав’ярні Даке всі чекали лікаря Мааса та Стефана. Сюди добратися — добрий кавалок дороги, особливо для Стефана, котрий ще не годен швидко пересуватися.
Майкл мовчав. Те, що розповів Ліан про зустріч у кнайпі з Тітом, непокоїло, щоразу озивалося шаленими стрибками з висоти у безодню тривог. Навіщо Марта потрібна Ероуту? Навіщо?
Нарешті прийшли Маас і Стефан. Поляк тримався бадьоро і навіть посміхався.
— Але ж то правдиве чудо зробив Маас! — вигукнув Стефан. — Хлопаки, уявляєте, я сам прийшов сюди! Якийсь маніський заштрик, до моєй… не вєм, як то по-англійськи, тоді перепрошую, до моєй дупи, і я вже на власних ногах за день краков’яка танцюватиму!
Поляк говорив цілком пристійно, не розтягував слова, до нього навіть повернулася його життєрадісність. Знайомлячись з Даке, гречно поцілував їй руку, від чого дівчина зашарілася. Не зрадила пружність м’язів,
