Звичайні пригоди «олімпійця» Михайла Єнохіна - Альберт Анатолійович Іванов

— Я Мошкіних у записці настрахав, якщо вони не постараються, то ми навколо світу не попливемо,— діловито повідомив Михайло Женьці.

— Чому... навколо світу? — здивувався Женька. — Це ще коли буде! Ми ж у Таллін зібралися.

— Ото ж то й воно — в Таллін, — відповів Михайло. — А раптом записка чужому в руки попаде. Про Таллін усі повірять, а про кругосвітку — ніхто.

— А Мошкіни здогадаються? — почухав потилицю Женька.

— Ясна річ. Пам'ятаєш, я їм казав, що після Талліна, може, і в кругосвітку підемо? А вони сказали, що до Талліна і назад майже кругосвітка і вийде. Та не в цьому справа, — відмахнувся Михайло. — Головне, вони зрозуміють, що нам шкоти конче потрібні!

Борис, який машинально навів на кота бінокль, раптом побачив у нього на шиї дивний смугастий пакетик.

— Лови кота! — жахливим голосом наказав він Мовчуну і Хихикалу.

Це непроста пригода — як спіймали кота. Тому що його ловили, мабуть, години півтори. Він ховався під колодами, під ґанками, залазив на дерева і навіть на телеграфні стовпи. Йому, мабуть, не подобалося, що троє хлопчаків із зловісним виглядом і з розчепіреними, як у садових опудал, руками кожного разу заходять до нього з різних боків, переморгуються і голосно сичать один одному: «тсс-тсс», а йому, коту: «кис-кис», І прохають: «Ну, йди-но сюди, руденький!» А можливо, він подумав, що вони граються, і вирішив зробити їм приємність? Про це знає тільки сам Барсик.

Коли кота спіймали і звільнили від цієї незручної ганчірки на шиї, він ніяк не хотів відходити від хлопчиків і все терся об ноги Бориса, поки той розв'язував шкарпетку. Барсик, мабуть, дивувався, навіщо вони його так довго ловили, а тепер женуть геть:

— Йди, йди, рудий!

Коли Борис виймав з шкарпетки записку, з неї випали гроші.

— Десяточка,— зачаровано промовив Хихикало, нагинаючись. Борис відштовхнув його і поклав десятку в кишеню.

«Нас теж замкнули, — прочитав він.— Якщо зумієте вийти, швидко купіть капроновий трос, 50 метрів. А то розберуть, і ніякого «навколо світу» не буде. Михайло Єнохін».

— Га? — підвів голову Борис. — Чули? Куди задумали? Навколо світу!

— От заливають! — захихикав Хихикало. — Навколо журналу «Вокруг света» вони попливуть!

Мовчун хотів було кивнути, та передбачливо глянув на Бориса.

— Навколо світу! — із заздрістю мовив Борис.— Уся країна дізнається!

— Та що там країна, — на ходу перестроївся Хихикало.— Весь світ!

— Навколо світу ми, звичайно, не попливемо, — задумливо сказав Борис. — Кому це треба?

— Потонемо, — погодився Хихикало.

— Вкрадемо шлюпку, — продовжував Борис. — Сховаємося десь у темній бухті. Місяців на п'ять-шість...

— Вчитися у школі, виходить, не будемо, — широко усміхнувся Хихикало.

— ...А додому листи посилатимемо з марками: Австралія, Чехословаччина, Монгольська Народна Республіка,— мріяв Борис.

— Стривай,— перебив його такий же неук Хихикало.— Ну, в Австралії й Чехословаччині начебто є якісь моря чи океани. А в Монголії, здається, нема, я її нещодавно на карті випадково бачив.

— Дрібниці. Хто у мене вдома розбиратися стане? Аби марки були закордонні,— заявив Борис і повторив: — Будемо посилати листи... Ніби пливемо.— Він зачаровано дивився на блакитне небо.— Підемо спочатку ліворуч від пристані, а через півроку підпливемо справа. Всі повірять, що ми земну кулю обігнули! Ви тільки послухайте. Уявляєте, яка зустріч буде!

І вони послухали... І уявили...

Шлюпка під високим парусом, у якому зяють діри, гордо наближається до пристані у супроводі військових кораблів, теплоходів і сили-силенної яхт, шлюпок і моторок!

На пристані — все місто від малого до великого! Навіть усі немовлята в дитячих колясках і всі старезні діди в інвалідних візочках!

— І всі відпочиваючі у солом'яних брилях, — сказав Борис.

Іноземці, обвішані сувенірними значками, в російською матрьошкою в одній руці, з фотоапаратом — у другій! З табличкою: «Рідні і близькі» стоять батьки Бориса, Мовчуна і Хихикала, їхні близькі й далекі родичі! Шеренгу «рідних і близьких» замикає пес Фантомас, увінчаний на честь Мовчуна великим лавровим вінком!

Інша табличка: «Товариші й друзі»! З нею гордо стоять всі ті хлопці й дівчата, яких кривдили Борис і його компанія!

Третя табличка: «Помічники»! Її захоплено підносять на палиці Михайло, Женька і брати Мошкіни!

Журналісти, кінохроніка, радіо і телебачення! Окремо стоять Віцин, Моргунов, Нікулін і Папанов з довжелезним і промовистим плакатом: «Теж обіцяємо ніколи не хуліганити!»

В руках у радянсько-американського екіпажу космонавтів «Союз—Аполлон» мальовничий транспарант: «Вітаємо на рідній землі!»

Зведений (зібраний з усіх міст країни!) духовий піонерський оркестр і дитячий хор Великого театру (нещодавно його виступ по радіо передавали!) виконують пісню: «Капітан, капітан, усміхніться!» (На міжнародних мовах, щоб усі розуміли!)

Борис усміхається у вуса. Вони раптом з'їжджають набік, він спритно і непомітно поправляє їх. Невпізнанно змінився і зовнішній вигляд інших «навколомореплавців»! Вітер куйовдить розкішні бакенбарди Мовчуна і Хихикала. (Обросли у тривалому плаванні!)

Шлюпка швартується біля причалу. Відразу шанувальники підхоплюють шлюпку разом з героями і несуть до постаменту, який спеціально спорудили з граніту на славу небувалої подорожі! Постамент оточений ланцюгами та якорями. По дорозі Бориса, Мовчуна й Хихикала обсипають живими та синтетичними квітами. Хтось (очманівши від захоплення!) кидає їм свій абонемент на наступний чемпіонат з хокею!

«Не бийтеся за нього,— каже своїй компанії Борис,— усім по абонементу дадуть. Збірна світу вручати буде! А цей