Звичайні пригоди «олімпійця» Михайла Єнохіна - Альберт Анатолійович Іванов

Потім, присвічуючи ліхтариком, пішов провідати інших. Сходи, по яких він спускався, були надзвичайно чисті.

«Молодець, Борис!» — сказав задоволено, сам собі посміхаючись, Михайло.

Але сходи виявилися чистими лише до четвертого поверху. Не чутно було ні брязкання відра, ні шурхоту, ні звуку.

Бориса він знайшов в одному з класів. Підклавши руку під голову, він солодко спав у кутку.

Михайло його розбудив, люто труснувши за плече. Спочатку Борис безтямно кліпав очима, не пізнаючи. А коли згадав, схопив відро, ганчірку і, ні слова не кажучи, помчав до своїх сходів.

Женька спав в іншому класі на тому ж четвертому поверсі. Мошкіни — вдвох! — на третьому. Мовчун — на першому. А Хихикало — на верхній площадці сходів. Всіх доводилося термосити, і всі, окрім Женьки, страхаючись гніву «капітана», енергійно продовжували припинену справу. Лише Женька за звичкою почав скиглити:

— Я втомився. Я давно не висипляюся, тому що ти по ночах хропеш. У тьоті Клави спитай, ну, спитай!

Але Михайло був не такий дурень, щоб бігти й питати у тітки Клави: чи хропе він по ночах. Він мовчки взяв Женьчину ганчірку і почав сам мити клас.

— Жартів не розумієш! — пробудився до дії Женька й вихопив у нього ганчірку.— В тебе своя є!

Ще з годину Михайло, мов дозорний, ходив сходами і поверхами. Намагався допомогти, але всі його гнали, побоюючись: «Чи не хитрує? А потім раптом скаже: ти не витримав іспиту, тобі допомагали!»

Нерозлучні близнюки Мошкіни так і вимили вдвох свої два поверхи.

— Третій зайвий,— заявили й вони Михайлові, коли він напрошувався їм у поміч.

Спільну працю Михайло оцінив на «чотири з плюсом». Найнедбалішому — Женьці він поставив «трійку». Йому таки довелося допомагати, інакше б він і до ранку не встиг.

Вже світало, коли вони виповзли на подвір'я школи та зачинили за собою кватирку. Борис раптом схопився за Женьчине плече.

— Я не менш за тебе втомився,— заголосив той, вириваючись.

— У плаванні буде важче,— звично промовив Михайло.

— Не буде,— впевнено відповів Борис.

Вони допленталися до перехрестя, мляво потисли один одному руки й розійшлися в різні боки. Мошкіни йшли, по-братськи підтримуючи брат брата. Михайло дбайливо вів Женьку. А Борис, Мовчун і Хихикало шкандибали, повиснувши від утоми один на одному. 

— Повторимо, що таке галс? — повчав Михайло, походжаючи перед своєю командою, яка сиділа біля шлюпки.— Борисе!

Борис схопився і відрубав:

— Щоб визначити положення шлюпки щодо вітру,— є таке спортивне слово «галс». Якщо вітер почав дути в правий борт — парус на лівому борту — шлюпка йде правим галсом.

— Правильно,— похвалив Михайло.— Вячеславе!

Піднявся Хихикало.

— А що таке лівий галс?

— Лівий...— промимрив Хихикало.— Ну, от... був правий... а тепер лівий.

— Сідай,— розсердився Михайло.— Євгене!

Женька схопився.

— Якщо вітер дме в лівий борт — парус на правому борту — шлюпка йде лівим галсом.

— Правильно,— кивнув Михайло.

Хихикало заздрісно прошепотів Мовчунові:

— Женьці добре. У нього батько капітан. Женька все з пелюшок знає.

— Який вітер називається «супротивним»? — запитав Михайло.— Вячеславе!

— Знову мене?! — неохоче підвівся Хихикало.— Супротивним?.. Ну... В обличчя коли дме. А не в спину.

Всі зареготали.

— Майже вірно, — схвально зауважив Михайло.— Вітер, що дме прямо чи майже прямо в ніс шлюпки, зветься «супротивним», або «лобовим». Сідай.

Хихикало сів і поважно набундючився.

— А який вітер називається «галфінд»? — Михайло подивився на Мошкіних.

Вони одночасно підвелися і відрубали:

— Вітер, який дме прямо чи майже прямо в борт шлюпки, зветься «галфінд».

— Молодці, — похвалив Михайло і допитливо глянув на Мовчуна.— Ну, а вітер, який дме прямо або майже прямо в корму?

Мовчун наморщив лоба і, взявши паличку, накреслив на піску слово «фордевінд».

— Розумник! — зрадів Михайло.

— Ну не більш, ніж я,— заревнував Хихикало і поскаржився Борисові: — Заганяв він нас зовсім! Ми геометрію ще не проходили.

— Проходили,— суворо сказав Михайло, почувши його слова.— Я теж у школі не проходив. Мене у спортивній секції навчили. Показую знову,— втомлено промовив він і почав креслити паличкою «кути» на піску.— Це прямий кут — 90 градусів. Поділимо навпіл — вийде 45 градусів. А ось так приблизно 80 градусів. Якщо вітер дме звідси, в межах від 10 до 80 градусів від носа шлюпки, то назва цього вітру — «бейдевінд». Дійшло?

— Зрозумів,— раптом підбадьорився Хихикало, вдивляючись у креслення.— Якби в школі все так пояснювали — на піску, а не на дошці, я у відмінниках би круглих ходив!

Заняття тривали.

— Переходимо до дії вітру на парус,— Михайло заглянув у записну книжечку: — «Завдяки формі паруса навіть при самому несприятливішому вітрові, «бейдевінд», шлюпка може посуватися вперед... На парус діє повітряний потік».

— Звичайно! Парус немов крило у птаха! — запалився Борис.

— Правильно,— стримано відповів Михайло.— Але у птахів нема підводної частини, як у шлюпок. Виходить, на шлюпку, крім вітру, діє ще і... Що?

— Вода! — хором крикнули Мошкіни.

— А коли про вітер все вивчимо,— боязко спитав Хихикало,— тоді вже все-все?