Віннету І - Карл Фрідріх Май
— Уже сталося ще більше, ніж можна було стерпіти. Але у мене тепер немає часу розповідати вам усе, бо нам слід не гаючись тікати звідси. Потім про все довідаєтеся.
— Геть звідси? Чому?
— Кайова збираються напасти на нас тут.
— Ви серйозно, сер? — втрутився Вілл Паркер.
— Цілком. Я підслухав їх. Вони зараз збираються нас тут усіх перебити, а вранці напасти на Віннету. Вони знають наш план. Тому нам треба вшиватися звідси!
— Куди?
— До Віннету!
— Через темний ліс? Ми будемо падати і понабиваємо собі синців.
— Ширше розплющуйте очі! І бігом!
Нічний похід крізь густий ліс напролом не надто сприяє збереженню вродливого обличчя. Нам доводилося покладатися на руки, які намацували дорогу наосліп. Двоє ішли попереду, витягнувши руки наперед, а решта — за ними, тримаючись одне за одного. Так тривало понад годину, аж поки ми не проминули ліс. Найважче було ще й дотримуватися правильного напрямку. На галявинах ми ішли швидше. Ми оминули гору і наближалися до ущелини, у якій розташувався табір Віннету.
Хоча у Віннету й не було підстав очікувати небезпеки з того боку, звідки прийшли ми, він усе ж виставив пост, і вартовий голосно озвався до нас, питаючи, хто ми такі. Я відповів йому. Всі впізнали мій голос і позривалися зі своїх місць.
— Мій брат Убивча Рука прийшов сюди? — запитав Віннету здивовано. — Це означає, що трапилося щось серйозне. Ми марно чекали на кайова.
— Вони збираються прийти завтра вранці, але не лише з боку ущелини, а і звідси, щоби знищити вас.
— Уфф! Аби наважитися на це, їм довелося б спершу перемогти тебе і взагалі знати весь наш план.
— Вони його знають. Сантер був на горі, біля могил, і чув усе, що ти казав мені, коли ми обговорювали план.
Обличчя Віннету враз спотворилося від люті. Він нічого не відповів. Це мовчання переконливо демонструвало, наскільки він здивований. Потім він знову сів і попросив мене сісти поруч із ним.
— Якщо ти знаєш це, то, мабуть, підслуховував його так само, як він тебе, — сказав Віннету.
— Так.
— Тож усі наші плани зруйновані. Розкажи мені, щó трапилося!
Я розповів. Апачі стали довкола нас і уважно слухали кожне моє слово. Час від часу мою розповідь переривали їхні здивовані вигуки «Уфф». Але сам Віннету мовчав, аж поки я не завершив свою розповідь. А потім він запитав:
— І за таких обставин мій брат вирішив, що найкраще було б покинути пост?
— Так. Спершу я подумав про те, щоби залишитися, дати відсіч ворогам і захопити Сантера. Але це було б надто складно. Ми мусили б битися у цілковитій пітьмі приблизно проти тридцяти ворогів. Тому я поспішив сюди, щоби ми могли порадитися, як краще вчинити.
— То щó запропонує мій брат Чарлі?
— Тут важко щось запропонувати, поки ми не знаємо, що робитимуть кайова, коли не знайдуть нас на місці.
— Хіба обов’язково довідуватися про це? — запитав Віннету. — Хіба ми не можемо цього передбачити?
— Можемо, але передбачення і припущення ніколи не дають таких гарантій, як побачене на власні очі і почуте на власні вуха. Можна легко помилитися, — відповів я.
— Не в цьому випадку, — заперечив Віннету. — Кайова діятимуть за таких обставин якомога практичніше. І тут можливе лише одне.
— Вони поїдуть геть? У своє пуебло?
— Так. Якщо вони не знайдуть тебе на місці, то зрозуміють, що план Сантера провалився, і тоді вождь повернеться до своєї попередньої думки. Я переконаний, що вони відмовляться від ідеї напасти на нас тут.
— А ми? Тоді щó робитимемо ми? Поїдемо за ними, як вони і сподіваються?
— Краще буде випередити їх!
— Теж добре. Так ми зможемо прибути швидше за них і несподівано атакувати.
— Так. Це одна з можливостей. Але є ще краща ідея. Нам потрібен Сантер і Сем Гоукенс. Тому наш шлях веде до села Танґуа, де тримають у полоні нашого друга Гоукенса. Але ми не обов’язково маємо їхати тією ж дорогою, що й кайова.
— Мій брат Віннету знає, де розташоване село вождя Танґуа?
— Так. Це на річці Солт-Форк, північній притоці Ред-Рівер.
— Тобто на південний схід звідси?
— Так.
— Тобто нас очікуватимуть із північного заходу, а ми повинні спробувати прийти з протилежного боку.
— Я хочу сáме того. Мій брат Чарлі завжди думає так само, як Віннету. Ми прибудемо до села Танґуа, але не найкоротшим
