Віннету І - Карл Фрідріх Май

Ріка Солт-Форк, тобто Солóний Рукав, із західного боку впадала в північну притоку Ред-Рівер. Пуебло кайова, де мешкав вождь Танґуа, було розташоване у закутку, який утворювали ці дві ріки. Ми ж перебували на лівому березі Ред-Рівер, Червоної Ріки, тож могли сподіватися, що нас не знайдуть. Але попри це ми об’їхали широкою дугою усю місцевість, зробивши великий гак, перш ніж прибули до Ред-Рівер. З тих же міркувань безпеки ми зробили це вночі, тож біля річки опинилися аж під ранок. Ми були переконані, що перебуваємо на протилежному місці від того, звідки сподівалися нашого приїзду кайова, а тому шукали собі затишного місця, щоби відпочити від нічного переїзду. Тільки нам із Віннету не довелося відпочити, бо він збирався йти на розвідку і кликав мене зі собою.

Якщо досі ми їхали вниз по ріці, то на розвідку пішли проти течії, а до того ж протилежним берегом. Тож нам довелося перебрести через річку, і це було б нескладно зробити, навіть якби води було більше.

Для безпеки ми перейшли річку подалі від табору, щоби ніхто не міг знайти табір, випадково натрапивши на наш слід. Ми зайшли у воду аж після того, як проїхали ще шматок дороги вниз уздовж притоки Ред-Рівер. Потім ми повернулися вгору проти течії, але вже по дну річки. Так ми приховали свої сліди. А через півгодини ми повернули від річки убік до прерії, щоби через якийсь час дістатися до Ред-Рівер, трохи вище від нашого табору.

Цей шлях в обхід разом із приховуванням слідів забрав у нас чимало часу, але наші зусилля виправдали себе швидше, ніж ми могли на це сподіватися. Ми ще їхали по прерії, коли помітили двох вершників, які вели за собою з десяток навантажених мулів. Вони їхали нам назустріч. Один вершник — перед мулами, а другий — іззаду. Ми не могли роздивитися їхніх облич, але з одягу зрозуміли, що це білі.

Вони також побачили нас і зупинилися. Було б дивно, якби ми кинулися втікати від них. А крім того, існувала можливість довідатися від них дещо корисне, бо вони точно їхали зі селища кайова. Тому я запитав Віннету:

— Під’їдемо ближче?

— Так, — погодився він. — Це блідолиці, мабуть, вони торговці, які щось вимінювали у кайова. Але їм не варто знати, хто ми такі.

— Домовляємося так: я службовець агенції у справах індіанців і мушу поїхати до кайова, але не знаю їхньої мови. Тому я взяв зі собою тебе. А ти індіанець із племені пауні.

— Добре. Нехай мій брат поговорить із обома цими блідолицими.

Ми під’їхали ближче. Ті ж підняли зброю і вичікувально дивилися на нас.

— Заберіть свою зброю, мсьє! — звернувся я до них, коли ми опинилися поруч. — Ми не збираємося кусатися.

— Це вам лише на користь, — відповів один із них. — Бо ми також вміємо кусатися. Ми схопилися за зброю лише тому, що ви здалися нам підозрілими.

— Підозрілими? Чому?

— Якщо зустрічаєш у прерії двох джентльменів, білого і червоношкірого, то ніколи не знаєш, чого від них чекати. А крім того, у вас ще й індіанський одяг. Я б здивувався, якби ви були чесними людьми!

— Дякуємо за відвертість! — засміявся я. — Завжди корисно знати, щó про тебе думають інші. Але можу вас запевнити, що помиляєтеся.

— Можливо, — сказав він. — Ви не схожі на кримінальних злочинців, це правда. Мабуть, ви й представлятися маєте звичай?

— Охоче назвемося. У нас немає причин приховувати щось. Ми їдемо з Вашіта-Рівер.

— Он як. І куди прямуєте?

— До кайова.

— До котрих саме?

— До племені, вождем якого є Танґуа.

— Це недалеко звідси.

— Так, ми знаємо. Село лежить поміж Норт-Форк і Солт-Форк, притоками Ред-Рівер.

— Все правильно! Але якщо ви хочете почути корисну пораду, то найкраще вам буде негайно повернути назад і не показуватися на очі жодному кайова!

— Чому?

— Бо Танґуа присягнув, що вб’є кожного білого, який потрапить йому в руки, а також кожного червоношкірого, який не належить до кайова.

— Тоді це дуже доброзичливий джентльмен! Він сам сказав вам про це?

— Так, сам, і не раз.

— А як же я маю честь бачити вас перед собою у такому доброму здоров’ї та при житті? — поцікавився я.

— Для нас Танґуа зробив виняток, бо ми — давні знайомі і часто буваємо у їхньому пуебло. Як ви вже, мабуть, здогадалися, ми торгуємо, і то чесно, а не так, як роблять деякі білі. Спершу обдурюють червоношкірих своїм товаром, а потім більше не з’являються їм на очі. А нас завжди раді бачити. Але вас кайова точно вб’ють. Можете не сумніватися.

— Дозволю собі засумніватися, бо я також збираюся бути з ними чесним і принести користь.