Віннету І - Карл Фрідріх Май
Зустріч із торговцями була дуже корисною. Щоби довідатися про все, що він нам розповів, нам довелося б сильно ризикувати, а тепер ми точно знали, де саме перебуває Гоукенс, а де — Сантер. Можна було повертатися до табору. Але щоби цього не зауважили торговці, ми вдали, ніби продовжуємо свій шлях.
Обоє торговців поступово віддалялися. Вони рухалися повільно, бо мали багато навантажених мулів. Як я довідався згодом, ця подорож дуже погано закінчилася для них. У кайова вони закупили хутра різних тварин, а поживитися цим завжди знайдеться чимало охочих. Той, хто розмовляв зі мною, був головним, а другий — помічником. Коли вони нарешті зникли з горизонту і вже не могли бачити нас, ми повернули туди, звідки приїхали, назад до табору, а дорогою доклали всіх можливих зусиль, аби приховати свої сліди.
Ми доволі добре вибрали місце для сховку. Але посеред ворожої території могло статися так, що той чи інший кайова несподівано набреде на табір. Тому Віннету запропонував:
— Я знаю тут неподалік один острів, він лежить посеред ріки. На ньому достатньо кущів і дерев, що заховають нас. І туди ніхто не прийде. Нехай мої брати підуть зі мною на цей острів.
Тож ми пішли геть із нашого табору і поїхали вниз уздовж ріки, аж поки не побачили острів. Річка в цьому місці була глибокою і навіть доволі бурхливою, але ми щасливо дісталися до острова. Віннету мав рацію. Острів і справді був великий і зарослий чагарником, тому ми разом із кіньми змогли добре заховатися.
Я влаштувався в кущах і заснув, бо було зрозуміло, що наступної ночі відпочити мені не вдасться — не тому, що для цього не буде часу чи можливості, а через воду. Я хотів пробратися до острова, на якому тримали в полоні Сема Гоукенса. Для цього мені доведеться залізти у воду. Коли ми перебиратимемося з Віннету з нашого острова на берег, то нам доведеться проплисти у воді, і ми цілком змокнемо. Уже стояла середина грудня, тож вода була холодна. А хто зможе заснути у наскрізь промоклому одязі!
Коли стемніло, нас із Віннету, який також спав, розбудили. Настав час вирушати до пуебло. Ми знали зі себе зайвий одяг і залишили його тут, витягли також усе непотрібне з кишень. Зі зброї взяли лише ножі. А тоді стрибнули у річку і попливли до правого берега, бо звідти можна було непомітно пробратися до Солт-Форк. Коли ми пройшли вздовж цього берега близько години, то дісталися до місця, де Солт-Форк впадає у північну притоку Ред-Рівер. Звідси до селища залишалося пройти лише кілька сотень кроків угору берегом річки. Там ми побачили вогні села. Воно розташувалося на протилежному березі, тож нам знову довелося лізти у воду.
Але спершу ми пройшли нашим берегом усю ділянку, вздовж якої на протилежному боці витягнулося пуебло. Тут варто додати, що слово «село» не відповідає європейському уявленню про відповідне скупчення будівель, зведених на тривалий час. Тут такого не було. Село складалося зі шкіряних наметів, які червоношкірі напинали на землі.
Майже біля кожного з наметів горіло вогнище, і довкола нього сиділи мешканці села, гріючись, а також готуючи вечерю. Найбільший намет стояв приблизно в центрі села. Вхід до нього був прикрашений амулетами й орлиним пір’ям. Біля вогню, що горів перед ним, сидів Танґуа, а поруч із ним троє хлопців — приблизно вісімнадцяти, чотирнадцяти і дванадцяти років.
— Це його сини, — пояснив Віннету.
— Найстарший — бáтьків улюбленець і стане найвідомішим воїном. Він чудово бігає. Тому його й назвали Піда, що означає «олень».
Жінки діловито снували туди-сюди. Але в індіанців не заведено, щоби дружини і доньки їли разом із чоловіками.
Я пошукав очима острів. На густо вкритому хмарами небі неможливо було роздивитися жодної зірки, але завдяки вогнищам ми розрізнили три невеличкі острівці, розташовані у ріці неподалік один від одного.
— На якому з них може бути Сем? — запитав я Віннету.
— Якщо мій брат хоче довідатися це, нехай згадає, щó нам казав торговець, — відповів Віннету.
— Що цей острів лежить близько від берега? Перший і третій розташовані ближче до нас. Тож це, мабуть, другий, посередині.
— Мабуть. А там, праворуч, видно нижній кінець села, де в четвертому чи п’ятому наметі оселився Сантер. Ми змушені будемо розділитися. Я хочу довідатися, де точно стоїть помешкання убивці мого батька і сестри. А Сем Гоукенс — твій друг, тому ти підеш до нього.
— А де ми потім зустрінемося?
— Тут, на цьому місці.
— Якщо не трапиться нічого непередбаченого, то ми зможемо тут зустрітися. Але якщо нас побачать, то буде переполох. На цей випадок нам треба призначити інше місце, далі від села.
— Наші завдання непрості, а твоє важче, ніж моє. Якщо тебе схоплять, то я кинуся на допомогу. Але якщо ти без пригод виплутаєшся, то повернешся на наш острів, але не забудь зробити гак, аби вороги не могли визначити напрямок твоєї втечі.
— Але завтра вранці вони таки побачать сліди.
