Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

ж воно таке, все те, що ми вважаєм Дорогоцінністю, як не зола, не прах, Не квітка, що її ми стріли на полях, Та вдруге не знайдем у просторі безкраїм. Йоганн Вольфганг Гете
ПРОЩАННЯ По тисячах цілунків опалив Один — прощальний. Віддалились кроки. А як страждання втишилось глибоке, Той берег з горами й латками нив, Що я відплив од нього, дивом див І щастя джерелом здававсь, допоки Його блакиттю потойбіч затоки Од мого зору вечір не закрив. А вже коли пейзаж за далиною Сховало море, в серця глибині Озвалась туга скорбною струною. Тоді сяйнули небеса нічні, І під зірницями здалось мені, Що все, чим я втішався, все — зі мною. НЕМЕЗІДА Коли лютує мор — оддалеки Тримайся від людей, будь на спочиві; Я також уникав їх, і жахливі Не бралися до мене болячки. З Амуром я ось так порвав зв'язки, Зневаживши його слова плаксиві, Що він їх заримовує в пориві — Все по чотири та по три рядки. / Тепер мене спостигло покарання — Гадючий факел пам'яті горить І гонить, гонить, ніби на заклання. Я чую — регіт геніїв гримить, А спам'ятатись не дає й на мить Страшна сонетна лють і шал кохання. Генріх Гейне
Недавно в сні я бачив ліліпута — Прилизаного, в чистому вбранні. Він виголошував слова гучні, Зухвалі й небезпечні, як отрута. Душа назовні золотом обкута, Але зсередини вона в багні. Він мало в горло не вчепивсь мені — Нікчема жалюгідна й страшно люта! — Ти хочеш знати, що воно за гном? — Спитався той, хто володіє сном, І чародійне показав свічадо: Ах, карлик під вінцем, храм аж гуде! — Амінь! Амінь! — чорти волають радо. Мою любов із церкви гном веде. * * * Приснився я собі: святочний стрій Був на мені — манжети бездоганні, Жилет і фрак. Тут в ясному убранні З'явилась мила, ніби вийшла з мрій. «Ви наречена? — я вклонився їй. — Вітаю вас, о найдорожча пані!» Студений звук став поперек гортані, Я лиш дивився в скорбності німій. Вона зайшлась плачем. Лице дівоче Стемнили сліз розбурхані струмки, І в них пропало сновидіння миле…