Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

class=stanza> Знов спогади. Вікно. Фіранка полотняна, за нею музика й сліпучість висоти; плід золотий в саду — лиш руку простягти; прозора синява заснулого фонтана. Дитячих днів моїх Севілья осіянна! Ти наша! Збережіть це в пам'яті, брати; не знаємо, чи нам не скажуть відійти; чи нашою вона залишиться до рана? Хтось камінь вогнища домашнього продав тевтонові й розкрив своє нутро звіряче, ключ до морських воріт хтось італійцям дав… В ненависті й журбі мій рід закляк неначе, його стискає жах студений, мов удав, а рід мій сіє, жне, росте, співає й плаче. 7 Іспаніє моя, через твої простори, як розчепірена ненависна рука, окопи йдуть, де кров тече, немов ріка, порізані горби, яри, узгір'я, гори. А наволоч встає ляклива і гидка, рубає на тріски твоїх дубів собори, обламує сади, видавлює прозоре вино з плодів, що їх дає земля дзвінка. О, знов, і знов, і знов, Іспаніє скорботна, ти захлинаєшся; вітри твої кричать, а море стелеться, мов жалібні полотна. На храмах — забуття глибокого печать, земля в чистилище спустилась, як у багна. Все продається тут, все марнослав'я прагне. Федеріко Гарсіа Лорка
АДАМ Конара крові зрошує світанок, де породілля в стогонах злягла. Крик залишає в рані скалки скла, а костомахи тінь — на тлі фіранок. Та світло все скоряє, й наостанок начала казки гинуть, наче мла; і вибух жил тікає до живла туманного, мов яблука багрянок. Снить у гарячці про дитя земне Адам і ніби чує в пульсі глини дитячих ніжок тупання гучне. Адам же інший темним зором лине на місяць, де без ниви й насінини ось-ось дитина сяйва спалахне. * * * Простягуючи руки срібляні, плакучий вітер темряви й світання відкрив мого кохання рану в сні і віддаливсь; я повен був жадання. Це рана, що дає життя мені, а крові й світлу — чисте проростання; німіючої Філомели дні, гніздо, ліси й тумани для співання. Як солодко в душі хтось гомонить! Там, де пливе твоя бездушна врода, я біля квітки ляжу під блакить. І пожовтіє річка темновода, а кров моя пов'ється, наче нить, по хащах мокрих, де не спить природа. НА СМЕРТЬ ХОСЕ ДЕ СІРІЯ-І-ЕСКАЛАНТЕ Хто скаже, що ти був? З якої речі? Тоді,