Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

Апостолів своїх за винахід лукавий… Як віри вже нема і в служників твоїх, Що не вкраде ніхто з-під церкви кухлик ржавий, То значить: на землі повсюдно править гріх!  ТРЯСОВИНА У дебрі лісовій трясовина В іржавий мох захована, глибока. Вночі сова тут стогне жовтоока, Дубіє з жаху дика звірина. Туди не ходить жоден заволока, Немає тут стежини до багна. Землі і підземелля тут війна Іде одвічна, вперта і жорстока. Одначе трясовиці не страшні, Бо не усе те гниль, що у плісні, І не усе те чисте, що прозоре… Народжується в цій трясовині У клекоті, в змаганні, у борні Ріка, що безупинно живить море! З ІСПАНСЬКОЇ
Мігель де Сервантес
* * * Хто джерело, й отаву запашну, І тінь на луках сонячних покине, Хто не присвисне на пташа невинне, Котре звістує радощі й весну, Хто зайця чи козу в гущавину Не гнатиме через горби й долини, Хто в пообідні палахкі години Відмовиться від супочинку й сну, Щоб супроводжувати вбивства, смерті, Любов нещиру, заздрощі, біду, Жахні серця, ненавистю прожерті? З полів я вийшов і в поля я йду. Змагання лютих сил мені байдужі, Мої кайдани — то жасмини й ружі. * * * Священна дружбо, ти, що на землі Свою подобу ложну залишила, Злетіла в емпіреї й, легкокрила, В щасливих душ вселилася житлі, Ти, що показуєш нам оддалі Справдешній мир, як рятівні вітрила, Задля котрого навіть добра сила Нерідко звершує діяння злі, Зійди з небес на твердь, що тоне в злобі, Або ж брехні навік заборони Вдягатися в твоє сяйнисте плаття, Бо лжа, яка живе в твоїй подобі, Поверне світ до давнього сум'яття, До розбрату старого, до війни! Франсіско де Кеведо
* * * Все забирає рік життя з собою, Глузуючи з холодної плити, Що проти часу сміє піднести Свою камінну тривкість, наче зброю. Дитя, що вперше до землі стопою Торкнеться, почина до смерті йти. Мчу до тієї ж темної мети, Як потічок до моря за горою. Секунди — кроки немічні й страшні, Роблю їх проти власного бажання, —