Свіжі відгуки
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
30 вересня 2024 14:44
Гарна книга
Місяць, обмитий дощем - Володимир Лис
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко
Читаємо онлайн Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко
Бо про весну й тепло він марив уві сні. Ріку в польоті я перетинаю радо І до вітця свого відважного лечу — Він давніх лицарів зразок, душа, свічадо. Як батька хворого від туги і дощу Лишити без вогню й понести серце власне, Мов полум'я, в котрім любов його не гасне? Ніколас Гільєн
НЕ ЗАБУДЬ СІКЕЙРОСА 1 Довіку не забудь Сікейроса. Це ж ти, о духу Мексики, народе дружній, брате, в живописі його свій біль поміг зібрати, шалений безмір свій, огромність чистоти. Від тебе світло йде крізь мури темноти, щоб у його руці незаймано палати. Народе Мексики, потужний духу, брате, о, не забудь його, бо ж він такий, як ти. Ти не забудь його життя, що в ясні зорі злетіло і до нас волає з висоти, щоб ми долали смерть на чесній трудогорі. Довіку не забудь Сікейроса. Це ж ти, народе Мексики, в огненній непокорі, на полотні його ожив, щоб далі йти! 2 О так, це справді так, твоя снага ростиме, немов ріка в бігу — безмежна й весняна — і мури темноти валитиме вона, народе Мексики, мій славний побратиме. Не просиш милості на серце невситиме, а просто, мов ріка безмежна й весняна, ростеш… і падає ненависна стіна, народе Мексики, мій славний побратиме. Пора тобі прийшла загати всі змести, опори зла й ганьби з думками кам'яними розбити хвилями високими й крутими. Довіку не забудь Сікейроса. Це ж ти, народе Мексики, мій славний побратиме, на полотні його ожив, щоб далі йти! Педро де Ораа
ДЕНЬ Одвічність дня, що блискає знадливо В безхмар'ї ненаситністю подій, В єство моє вдихає світла диво, Відроджується в пам'яті ясній. А вітер, що цурається гнівливо Малого дня страждань, жадань, надій, Гримить, як млин, де скінчилося мливо, Живе в надгробка славі кам'яній. Йому, наляканому слабодуху, Не розпізнати ясності буття, Прозорості утраченого руху. Дивлюсь при дні безстрашно, як дитя В лице старече, в суть свого життя, В смертельний безмір, що несе отуху. Габріела Містраль
ОБТИНАННЯ МИГДАЛЕВОГО ДЕРЕВА На фоні неба чистого рукою мигдаль я обтинаю. Ось торка галузка, мов коханого щока з невкірністю і пристрастю прудкою.
НЕ ЗАБУДЬ СІКЕЙРОСА 1 Довіку не забудь Сікейроса. Це ж ти, о духу Мексики, народе дружній, брате, в живописі його свій біль поміг зібрати, шалений безмір свій, огромність чистоти. Від тебе світло йде крізь мури темноти, щоб у його руці незаймано палати. Народе Мексики, потужний духу, брате, о, не забудь його, бо ж він такий, як ти. Ти не забудь його життя, що в ясні зорі злетіло і до нас волає з висоти, щоб ми долали смерть на чесній трудогорі. Довіку не забудь Сікейроса. Це ж ти, народе Мексики, в огненній непокорі, на полотні його ожив, щоб далі йти! 2 О так, це справді так, твоя снага ростиме, немов ріка в бігу — безмежна й весняна — і мури темноти валитиме вона, народе Мексики, мій славний побратиме. Не просиш милості на серце невситиме, а просто, мов ріка безмежна й весняна, ростеш… і падає ненависна стіна, народе Мексики, мій славний побратиме. Пора тобі прийшла загати всі змести, опори зла й ганьби з думками кам'яними розбити хвилями високими й крутими. Довіку не забудь Сікейроса. Це ж ти, народе Мексики, мій славний побратиме, на полотні його ожив, щоб далі йти! Педро де Ораа
ДЕНЬ Одвічність дня, що блискає знадливо В безхмар'ї ненаситністю подій, В єство моє вдихає світла диво, Відроджується в пам'яті ясній. А вітер, що цурається гнівливо Малого дня страждань, жадань, надій, Гримить, як млин, де скінчилося мливо, Живе в надгробка славі кам'яній. Йому, наляканому слабодуху, Не розпізнати ясності буття, Прозорості утраченого руху. Дивлюсь при дні безстрашно, як дитя В лице старече, в суть свого життя, В смертельний безмір, що несе отуху. Габріела Містраль
ОБТИНАННЯ МИГДАЛЕВОГО ДЕРЕВА На фоні неба чистого рукою мигдаль я обтинаю. Ось торка галузка, мов коханого щока з невкірністю і пристрастю прудкою.
Відгуки про книгу Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко (0)
Схожі книги в українській онлайн бібліотеці readbooks.com.ua: