Сонети. Світовий сонет - Дмитро Васильович Павличко

Айн Каалеп
МОРСЬКА ПОДОРОЖ ШЕВЧЕНКА ДО ТАЛЛІНА

Гаральду Раяметсу

Юнак до моря поглядом приник. Що бачить? Флот козацький. Співом ярим гримлять човни. І в просторі безхмарім мигоче грізно блискавки язик. Стривай же, Візантіє, незабаром червоних півнів ти почуєш крик; тобі віддасть шановний твій боржник кров'ю за кров, а за вогні — пожаром! Юнак на море дивиться… Нема вже синяви південної на ньому, свинцем облита блискотить корма. Не чути пісні рідної, ні грому, і Таллінн в тумані стоїть грузькому, земля нещасна, мовою німа… Матс Траат
ВАЖНЯ Мов дім покинутий, на крутогорі стоїть важня, на дверях — колодки. Заснуло все, лише працюють зорі та ще вовтузяться домовики. Там є вага — поміст, як три кімнати, велика, горда й завжди нашвидку готова будь-який тягар підняти і витримати правду будь-яку. Вугілля, торф, зерно і всяку пажить, порожній віз чи повен — все взаміт щодня вона без нарікання важить, мов перед вічністю дає одвіт. Колись і я під зиму, в люту стужу, на ту вагу поставлю власну душу. З ЄВРЕЙСЬКОЇ
Ханан Вайнерман
СОНЕТ ПРО СЕБЕ Гілками до небес тягнусь я безустану, Корінням з-під землі я соки дістаю; Скидаю дні журби в туманів течію, Плечима не стаю до лютого бурану. Я хочу на вогні плекать снагу свою І душу берегти від нечисті, як рану; Я краще біль прийму і поломінь багряну, Ніж тихий супокій у ситому гною. Люблю я глибину, а не болото броду, І голосом дзвінким почать хотів би я Ту пісню, що звучить, мов поклик до походу. Хотів би знати я, що лепта є й моя У слові, уділах, і в майбутті народу, І в кожній усмішці, що радістю сія.  ЛАНЦЮГ БІЛЯ ХРАМУ При вході в Божий храм напийтеся води: Ось кран, водопровід з далекої криниці, Та бачить люд простий, що кухоль для водиці На ланцюгу висить: мовляв, не укради! До церкви тихо йдуть бабусі сумнолиці, Самітники, сліпці, монахи і діди; їм кухоль, наче дзвін, дзвенить на всі лади: «О, не крадіть мене, раби Господні ниці!» Господня заповідь прикута до стіни, Всевишній, подивись, належно оціни