А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

не зірвеш, То так і знай, що хтось зірве. 9.7.1981 р. НЕВЛОВИМИЙ ПТАХ Надворі вітер б'є у очі, Голосить так, мов сто чортів, І я не можу вийти з ночі, А так вас бачити хотів. Хотів я з вами погутарить, Келих шампанського розпить, І десь зіграти на гітарі, Щоб душу трохи розрядить. 1.2.1997 р. ВГАДАЙ! Поглянь, яке сьогодні небо зоряне, Послухай, як співають солов'ї, Вгадай, вгадай: чого душі так хочеться, Коли дивлюсь на грудоньки твої? Чому шумлять-шепочуться тополі, І сил нема, щоб час той зупинить. Вгадай, вгадай, чого душі так хочеться Коли в гаю твій голос забренить? 4.5.1997 р. РОЗДУМИ З ВІДСТАНІ Тепер, коли вже стільки років Пройшло від тих юначих літ, Я можу чітко вже сказати Про гріх, кохання і про цвіт. Все те що я вважав ганьбою, /Прошу жінок, нехай простять/ Бо все оте про що ми мрієм - Вони ще більше нас хотять. Чомусь весь час вважав за сором Все те без чого сам не міг, І, якщо чесно, то кохання Вважав за самий більший гріх. То ж не осуджуйте нікого. Бо всі ми грішні, так сказать! Тому, коли приходить зрілість - То нічого вказівок ждать. 3.8.2005 р. ПЛОТЬ, ЯК СВІЧКА Не знаю, як красунь сприймають, Але для мене жіночки - То є найбільший Божий витвір В якому - мед і колючки. Бо в жіночок - душа космічна, Там все: і холод, і вогонь, І ваша плоть стає, як свічка, Як доторкнеться до... долонь. 24.4.1999 р. ВІВЧАРИК Стою й любуюся тобою Як рвеш у полі ти чебрець, Як мчать хмарки понад вербою І з листям шепче вітерець. Люблю, коли співає поле, Летить у небі метеор, Як грудоньками душу колеш... Зрілим акордом - де ма жор. Люблю, коли цвіркун співає, Гуде вівчарик над ставком, І загадково будить тишу Своїм співаючим хвостом. 24.4.1999 р. ШТОРМ Звідки йдуть всі наші шторми, Де початок почуттів? Варто їй на тебе глянуть - І тебе мов хтось завів. А як дівка грудоньками По очах ще вас кольне, То твоя душа ночами Вже ніколи не засне. Бо від тих прекрас жіночих Буде душу так штормить, Що не спатимеш ночами Скільки ти вже будеш жить. 15.7.1981 р. МУЗИКА Музика з жайвором в небі повисла, Сонячним променем пишуться ноти, А десь у садку посміхається вишня, А я не діждуся суботи... О, люба моя, о, чудесна! Коли ж ти, нарешті, для мене воскреснеш? 2.12.1997 р СТАРІСТЬ Не будую я ілюзій Що життя безсмертне, А тому завжди стараюсь Буть в формі належній. То ж, як тільки я десь стріну Файну молодичку, То очам я дозволяю Шмигнуть під спідничку. А коли іду по пляжі - По юрбі гасаю, І дівчаток, мов рентгеном Всіх я розглядаю... Та і пальчики під блузку Навперейми пруться, Варто лише тій дівчині Трохи перегнуться... А товариш вже сам знає, Що з дівчам робити, І куди його гарненьке І як... посадити. От і думаю про себе: І звідки та сила, Що пора вже помирати, А тут - мов збісило? Чи таке у всіх буває,