А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

Зате ми оди їм творили Й про них складали ми пісні. 22.9.2007 р. ПОКИ СТОЯВ На любов, що гріх таїти!- Я дивився, як на спорт, І мені було байдуже Де знаходився той порт. Я тоді про рай не думав Поки в мене ще стояв, Бо тоді, як депутат я Ше на все й на всіх я чхав. 11.3.1990 р. МАТЕРИНСЬКЕ СЛОВО Як дівчисько рветься до мужчини І напалить для кохання піч - То тоді її ви хоч убийте, Не поможе материнська річ. А як кров в дівчини переграє І остигне невгамовна піч - Отоді і розум повернеться І почує материнську річ. 10.6.1990 р. КРИВИЙ ТА АЗА По бруківці йде кривий, Як побачив Азу - Став, як легінь молодий - Вирівнявсь відразу. От що роблять з нас любов І дівочі очі! Всіх вирівнюють вони, Хто кохання хоче. 26.12.1990 р. ЩОБ ЖИТЬ Навіть, як людина щира І чарівна, і прудка, То і цього ще не досить, Треба пісня, хліб, вода. Бо, як кажуть, без води - Ні туди, і ні сюди... 21.6.1992 р. ЩОБ РОБИЛИ МИ? Щоб робили ми в долині Щоб не очі в неї сині, Щоб не личко в неї миле - Що до гаю заманило, І не ті її маніжки - Що заманюють... між ніжки? 2.11.2001 р. ЧУДОВА МИТЬ Мені було десь літ сімнадцять, Я біля річки пас корів, Як раптом чую: - Глянь, грудашки На тебе дивляться з-під брів! Підняв я голову і справді - Який розмах, який політ! І грудоньки ті, мов на сайді, Немов з піон пухнастий цвіт. Як глянув я - про все забувся: Про дім, про матір, про корів, І знову той же чую голос: -Чи ти заснув, чи ти здурів? Поглянь, худоба вся в городах, А ось і Гриць з кілком біжить... Й видіння те пройшло, а шкода, Була така чудова мить. 20.6.2007 р. ЯКЕ ЦЕ ЩАСТЯ! Яке це щастя жить на світі, Коли в гаю гуляє вітер, Коли в садку цвіте бузок, І чуєш ніжний голосок. Яке це щастя посміхатись, Коли вогнем палає кров, Коли іде до тебе свято - Й несе у пазусі любов. 20.6.2007 р. АБИ ЦІЛУВАЛА Вона прийшла додому п'яна, І хоч всі випивші смішні, Та жінки кращої від неї Я ще не бачив і вві сні. То ж хай вона і ще нап'ється, Тільки цілує і сміється. 15.6.2007 р. ОЛІМПІЙСЬКИЙ ЧЕМПІОН Життя людське таке коротке, Тому й спішать його пізнать, І в тому дійстві благороднім - Собі подібне щось зачать. О, люди-люди! Любі люди! Хай буде з вами вічно сміх, Бо всі недобрі ваші вчинки То у майбутньому - ваш гріх. О, якби я хотів, щоб люди, Коли співають солов'ї - Завжди шептали: 'люба', 'любий' Й шуміли весело гаї. Колись вважав, життя - це літо Яке завжди палахкотить, Коли вас пестять ніжні квіти І ще нічого не болить. Сьогодні це давно в минулім, Сьогодні все це, ніби сон, Хоч кожен думає - він вічний, Як Олімпійський чемпіон. Отож, спішіть і не дрімайте, Любов нікого з нас не жде, І якщо квітку ти