А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

завжди до тебе мчався, І так до тебе я летів, Бо дуже того я боявся, Щоб інший хтось не перестрів. Я квіти ніс, неначе факел, Вогонь в моїх рукав палав, Я ніс любов і ледь не плакав, Бо кожен раз я не встигав. Я вже давно не вірю в свято І в те, що в світі є любов, Чи надто хочу забагато, Чи переграла в жилах кров? Я мчавсь до тебе, ніби вітер, Всіх по дорозі обганяв, Я ніс тобі кохання квіти, Але їх іншій віддавав. 21.6.1982 р. МУЖИК Ну ти Микола і мужик, Такий малий а сам, як штик. 27.5.2005 р. КОЛОСИТЬСЯ ЖИТО Колоситься в полі Житечко зелене, Не сьогодні-завтра Ти підеш від мене. Ну, скажи, навіщо Людям треба спазми, І навіщо людям Треба негаразди? А мені на згадку Сипонеш колючки Так, як це уміють Чарівненьки сучки. 7.12.1982 р. ХРАМ КОХАННЯ Розум, як штаб любовних дій, А серце - ніби прохідная Через яку лише тобі Зелена вулиця безкрая. Якби ти знала скільки там Тупцює під дверми охочих, Тільки ніхто в любовний храм Уже, крім тебе, не проскочить. Ніхто, ніколи, не торгуйсь! Люби мене - і твій навіки, А за ціну ти не турбуйсь, В коханні - щедрі чоловіки. Віддам всю зливу почуттів, Весь вільний час, безсонні ночі, Бо щастя більшого в житті - Нема від тебе і не хочу. 31.1.1983 р. КУПИ - ПРОДАЙ Я думав що ти лагідна і добра, А ти ж такісінька, як всі, Тепер я чітко уявляю кобру У всій її чаруючій красі. Срібло воно срібло і в ванні, Ну а за золото мовчу, Не роздирай мої ти рани Коли я й так уже кричу. І хоч судить жінок не гоже, Їх треба ніжить, цілувать, Але ж не дай мені ти, Боже, Таку красу за жінку взять. Тому ото і сурми сурмлять, Тому ото й гаї шумлять, Таких як ти, звичайно, люблять, Але женитись не спішать. 22.2.1983 р. ДІВОЧИЙ СМІХ Коли сидиш сумний, самотній І раптом сміх твій, ніби, хміль - Тоді про все ти забуваєш І мчиш - будь в дощ, будь в заметіль. І очі, мов, небесні стріли Весь день її шукають слід, Звідки ті звуки прилетіли, Які від всіх юначих бід. Її завжди бажанні очі - То всі мої безсонні очі. Де ви, де є ви, де шукать? А зовсім поруч чую кроки Тут на асфальті - взад, вперід. Хтось каблучками серце ранить, Мов його топче напроліт. О, серце! Де тебе подіть? А кроки: чок, то взад, вперід. 4.5.1967 р. ЯКЩО ПРИЙШЛА Вже на примхи жінок не звертаю уваги, Й як раніше я їх на ура не беру, Бо на світі й без них є багато розваги, Хоч люблю, якщо чесно і цю поки гру. Прийдеш? - Ждатиму. Ні? - Прощавай! А чекати нема в мене часу, Бо такий як у тебе - у всіх коровай, А мені треба йти ще й на базу. Бо люблю я в житті ураган, Щоб в руках у її все стогнало, І як зайде у мій балаган, Щоб як тільки погляне - стояло. 19.4.1997 р. НЕ ДАЙТЕ ЗІВ'ЯТЬ! Звідки така несправедливість, Чому такий короткий вік? Тут тільки, ніби, був хлопчиськом