А листя падають... - Валентин Олександрович Кудрицький

А вже - солідний чоловік. Чому так хочеться нам жити І кожну встрічну зупинить, Навіть тоді, як вже беззубий, Коли в тобі усе болить? Чи то від літ з людьми стається, Чи то такі ми й справді є, Що наше серце дужче б'ється, Як гарна жіночка пройде. 16.11.1966 р. НЕ ЛЮБЛЮ ВПЕРТИХ Не люблю я впертих й надто вередливих, Бо вони ніколи майже не щасливі. Вічно їм від роду чогось не хватає: Розуму чи смілості? - ті й самі не знають. Бо таку ти поки доведеш до тями, То чого ще доброго й сам горбатим станеш. 6.3.1990 р. БЕЗСОННИЦЯ САМОТНОСТІ Не хочу спать.Безсонниця напала. Чомусь думки усе одні і ті. І кожен раз в душі якісь скандали, Ввижаються то мертві, то святі. Уже за північ, спать всі полягали, Лише вогні гірляндами горять. Десь за селом дворняжка проскавчала, І сонний ворон каркнув у пітьмах. Загелготіли гуси, пролетіли, Під покривалом ночі пропливли. Отак й думки куди вони летіли - То не лишилося ні сліду - де були. Густий туман над степом появився Й гусей підняв, відтиснув від землі, А хтось не спав, по вулиці тинявся, Певно шукав сліди ті в далені. 26.11.1961 р. ЯКЩО ЗНИКНЕ ГОРЕ Ти втікав від жінки, а вона від мужа Й зустрічались в полі, де скрипіла груша. Ви завжди втікали від людей як далі, Ніби ті злодії, що прийшли до Галі. Я дивився й думав про оте нещастя, Що усі жуїри називали щастям. Я дививсь і думав про сім'ю, про діток Тих, яких те щастя кидає по світу. І не міг повірить, що бояться пліток Ті, що залишають сиротами діток. А коли, нарешті, перейшов до феї, То не бачив радощів в тебе я і в неї, Бо з'явились знову ті самі турботи, Від яких втікали кожної суботи. Якось біля моря зіроньки принишкли, Всі позбулись горя й радощі всі зникли, Бо біда і радощі всі в одній упряжці... Бо, як зникне горе, то зникає й щастя. 21.7.1982 р. СВОЇМ КОХАНИМ О, мої любі і кохані, Найкращі квіти всіх років, Я дуже радий що був з вами І вас в букет зібрать зумів. Але вже де тут Галі, Гані, Оксани, Люди - не скажу, Бо всі ви є мої кохані, Яким служив я і служу. О, мої любі і кохані, Тепер один над вами дах, Бо вас усіх, немов в гаремі - Зібрав я в думах і віршах. І котра з вас красуня перша - Того не можу вам сказать, Колись була з вас кожна перша, А нині це вже вам рішать. Та, головне, не в цьому справа, Ви всі трудились від душі, І так було мене кохали, Що не встигав писать вірші. Тому скажу я вам відверто - Чого раніше не казав, Що якби був я Президентом - То б кожній з вас Героя дав. 20.1.2006 р. КОХАННЯ І ЯД Все думки і думки, ніби хмари із грядом Обступили мене і лупцюють всю ніч. Я ніколи не знав, що кохання із ядом І похоже воно на розпечену піч. А тому як в житті той стрічав було яд - То старався з тим ядом бороться, І завжди, аби міг той знешкодити яд, Я у бій піднімав свого хлопця. 22.8.1970 р. СПОГАДИ Голова опустошилась повністю, І, здавалось, що все з неї взяв. Аж згадав, що залишились повісті Ті, які я ще не написав. Ще лишились незаймані спогади