Трофей бандита 2. Хворе кохання - Альбіна Яблонська
Я б ніколи не подумала, що Роберт здатний на таке.
Віддати мене на розвагу бандитам мексиканської мафії. Та ще й сидіти при цьому поруч, попиваючи солодкий мартіні з льодом, наче це не я, а якась порномодель. Невідома дівчина з вулиці, яка готова продати своє тіло за тугу пачку баксів. Пожертвувати своєю душею заради жмені пом'ятих банкнот, які по суті нічого не варті... Але мені за це навіть не платили — я виявилася звичайнісінькою жертвою гвалтівників. Четверо немитих покидьків, три з яких робили зі мною, що хотіли, поки четвертий стояв і знімав це на відео. Щоби потім ще й продати цей брудний запис.
А Роберт... Йому це подобалося — він із задоволенням спостерігав за тим, як вони знімають із себе одяг і лижуть мої груди, готуючись довбати подароване їм тіло, не знаючи слова "ні". Для них мій зойк здавався просто білим шумом. Я була вже не першою людиною, яка кричала від жаху і огиди в цих стінах. У цих тісних кімнатах із низькими стелями, де постійно тхне цигарками, потом і спермою... А ще розпачем. Тому що це останнє, що залишалося відчувати дівчатам, які потрапили сюди проти своєї волі. А таких тут була більшість — я певна.
— Ну давайте вже, хлопці! — підганяв "четвірок" мій наречений. — Трахайте її вже! Я хочу це бачити! Ти знімаєш? — переконався Роберт, щоб усе було, як він задумав.
— Сі, сеньйор, — відповів зовсім юний хуліган років двадцяти на вигляд.
У нього ще навіть вуса нормально не росли, а він уже був одним із тих, хто служив картелю. І я собі у барвах уявляла, що на нього чекає в завтрашньому дні. Тому що обрана ним дорога — це шлях до кінця. І що старшим ти стаєш, то менше залишається зупинок, щоб вийти.
— От і чудово, — залишився задоволений Баттон, сьорбнувши ще мартіні. — Зробиш мені копію. Хочу подивитись це на великому екрані. Покажу навіть Стеллі — їй це сподобається. Вона буде просто у захваті. Зуб даю.
— ТИ ВИБЛЯДОК! — не витримала я і закричала з останніх сил. — ТИ ЦІЛКОВИТА МРАЗОТА! Я ТЕБЕ НЕНАВИДЖУ!!! — ридала я, а вони слинили мене в різних місцях, щоб роздратувати свою спрагу перед сексом. — НІ! — трясло мене від отруйних відчуттів. Я відчувала язики і колючу щетину незнайомих мені чоловіків і була готова накласти на себе руки, аби не бачити цього. Не відчувати цієї гидоти на собі в ту мить.
— Кальяте, полло! — ляснув мене по обличчю один із бандитів. — Аора дескубріас ло кве ун омбре де вердад! — готував він мене до того, що я дізнаюся "що означає справжній чоловік".
І я розуміла, що нічого вже мене не врятує від цього кошмару.
— НІ-І-І!!! — трясла я узголів'ям ліжка. — БЛАГАЮ, НІ!
— Ха-ха-ха-ха! — сміялися мексиканці в унісон із моїм нареченим...
Але потім пролунав постріл. Раптом. Зненацька.
— Ке? — завмерли мої кати, насторожившись. — Ке паса?
Вони всі щойно виразно чули хлопок, і він долинув десь із коридору. Стрілянина сталася за дверима цієї кімнати.
— Ви щось чули? — напружився Роберт. — Що то був за шум? Це постріл, чи що?
Бандити перезирнулися, проте ніхто не хотів відриватися від такої приємної справи... І тут раптом посипалися постріли, наче тріщав китайський салют після бою курантів.
— АКОСТАРСЕ! — закричав мексиканець. — ЕН ПІЗО! ПІЗО!
І всі дружно лягли на підлогу, коли крізь наші стіни засвистіли кулі.
— А-А-А-А! — закричав з переляку Роберт і впав обличчям у килим, я впевнена, вперше почувши звук автомату. — БОЖЕ! БОЖЕ! ГОСПОДИ!
Проте стрілянина не припинялася. Кулі летіли то в наш бік, то глухо пробивали стіни інших спалень, розбивали вщент скло. Я точно чула крики "четвірок" іспанською — до них хтось прийшов чужий, і вони відбивалися.
— Ель еста акі! — кричав хтось хрипко. — Акі-і-і-і!
— Детрас де пуерта! — відповів йому інший. Вони перегукувались із різних кінців коридору. — Детрас де ті, аміго! ДЕТРАС ДЕ ТІ!
— А-А-А-А-А-А!!! — жахав нас усіх несамовитий крик. — А-А-А-А! ЕЛЬ ДІЯБЛО! ДІЯБЛО!
І після цього стрілянина вщухла.
Або охорона впоралася із проблемою... Або проблема сама розчистила свій шлях і йде тепер сюди. Це могло бути будь що, або будь хто.
Але я зібрала докупи всі свої надії і голосно закричала:
— МА-А-А-А-А-КС!!!
Це було божевілля. За дверима не міг бути він, йому не можна повертатися до міста. Чорнов достеменно знав, що це вірна смерть. І я була майже впевнена, що він давно покинув Сан-Франциско у пошуках кращого життя. Залишивши мені ту безглузду записку. Але раптом... Що коли... Що як у мене ще залишився шанс його побачити?
І тут він закричав у відповідь:
— АЛІСО!!!
Мене всю затрясло. Залихоманило.
Коли я почула його голос, то для мене перестало існувати все навколо. Я вже розуміла, що він прийшов по мене, що він поруч і обов'язково врятує мене. Тому що цей поклик просто неможливо сплутати з криками інших людей — Макс повернувся за мною. І хоча я не уявляла, як він це зробив, як знайшов мене тут... я була готова боротися за ці секунди до кінця. Як вовчиця, що завмерла над урвищем, тікаючи від мисливців. Вона завмерла на самому краю, але раптом вирішила чіплятися за кожен клаптик землі, за кожен сантиметр цієї скелі. Яка хотіла стати її надгробком.
— МА-А-А-А-АКС! — кричала я знову і знову. — МА-А-А-А-АКС! Я ТУТ!
— Гей, мучачос! — помітно нервував Баттон. — Ідіть і вирішіть проблему! Швидше! — показував він на двері, які були ще зачинені. Але я розуміла — це ненадовго. — Пішли-пішли-пішли!
Мексиканці з побоюванням піднялися з підлоги і стали натягувати штани, дивлячись один на одного. Їм ця історія була явно не до вподоби. Адже щось відбувається. Щось таке, із чим вони ще не стикалися. І називалося це... дізнатися, що означає справжній чоловік.
— Альмеха… — хитав головою один із бандитів, перевіряючи кулі в пістолеті. — Кієн ес? Ке карахо?
Він невпевнено пішов першим, визирнувши за двері. Потім дав сигнал решті, і всі троє вийшли в коридор, щоб розібратися з непроханим гостем. Зі мною залишився тільки шмаркач, який знімав усе на камеру. Він був наляканий і просто забився в куток кімнати, обійнявши коліна. І він... він тихо молився... Він підозрював, що вже не вибереться з цього лайна живим.
