Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

в руку кобзу Дерсе-хан не знав, що це – його синок. Він вийшов назустріч і говорить – подивимось, хане мій, що він говорить: «Коли йдуть бедуїнські коні з довгою шиєю, то йдуть мої; якщо серед них є і твій верховий кінь, скажи мені, джигіте; без боротьби, без битви я віддам його, повернись назад! Коли йде із стада тьма баранів, то йде моя тьма; якщо серед них є і твоя їжа, скажи мені; без боротьби, без битви я віддам її, повернись назад! Коли з рядів ідуть червоні верблюди, то йдуть мої; якщо серед них є і твої в'ючні тварини, скажи мені; без боротьби, без битви я віддам їх, повернись назад! Коли йдуть золотоверхі намети, то йдуть мої; якщо серед них є і твій намет, джигіте, скажи мені; без боротьби, без битви я віддам його, повернись назад! Коли йдуть білолиці, світлоокі діви, то йдуть мої; якщо серед них є і твоя наречена, джигіте, скажи мені; без боротьби, без битви я віддам її, повернись назад! Коли йдуть білобороді старці, то йдуть мої; якщо серед них є і твій білобородий батько, джигіте, скажи мені; без боротьби, без битви я дам йому свободу, повернись назад! Якщо ти прийшов заради мене, джигіте, то мій синок убитий, джигіте, а тобі про нього горя немає, повернись назад!» Тут юнак почав говорити своєму батькові – подивимось, хане мій, що він говорив: «Коли йдуть бедуїнські коні з довгою шиєю, то йдуть твої; серед них є і мій верховий кінь; не залишу його сорока лиходіям! З рядів ідуть твої червоні верблюди; серед них є і мої в'ючні тварини; не залишу їх сорока лиходіям! Із стад іде тьма твоїх баранів; серед них є і моя їжа; не залишу її сорока лиходіям! Коли йдуть твої білолиці, світлоокі діви, то серед них є і моя наречена; не залишу її сорока лиходіям! Коли йдуть твої золотоверхі намети, то серед них є і мій намет; не залишу його сорока лиходіям! Коли йдуть твої білобороді старці, то серед них є і мій старий батько; його розум запаморочений, його знання зникли; не залишу його сорока лиходіям!» Він кинув чалму своїм джигітам, дав знак; сорок джигітів примусили скакати своїх коней, зібралися навколо юнака; юнак приєднав до себе своїх сорок джигітів, ударив коня, розпочав битву і боротьбу; кому відрубав голову, кого взяв у полон, звільнив свого батька, повернувся назад. Тут тільки дізнався Дерсе-хан, що його синок живий. Хан ханів дав юнакові бекство, дав йому престол. Дід мій Коркут склав пісню, сказав слово; цю билину він склав, він упорядкував. Так він сказав: вони прийшли у цей світ і пройшли; так караван зупиняється і знімається; їх викрала смерть, сховала земля; за ким залишився тлінний світ? Коли прийде чорна смерть, (всякий) повинен віддати їй данину. Хай прибільшить бог у повному здоров'ї твоє щастя; хай буде другом той, кого ми прославили, всевишній бог, хай надасть допомогу! Я дам віщування, хане мій; твої рідні чорні гори хай не скрушаться; твоє тінисте, міцне дерево хай не буде зрубане; твої вічно текучі, прекрасні води хай не повсихають; твої намети хай не будуть зруйновані! Нехай твій сірий кінь, скачучи, не стомиться; нехай твій чорний булатний меч, ударяючи, не затупиться; нехай твій цяткований спис, вражаючи, не зламається. Хай буде місцем перебування твоєї сивоголової матері рай; хай буде обійстям твого білобородого батька горішня обитель! Хай горить твій запалений богом світильник, хай не примусить тебе всемогутній бог удаватися до лиходіїв, хане мій! II. ПІСНЯ ПРО ТЕ, ЯК БУЛО ПОГРАБОВАНО ДІМ САЛОР-КАЗАНА

Якось син Улаша, дитя птахи Тулу, надія для нас, бідних, лев племені і роду, тигр чорного натовпу, володар буланого коня, батько хана Уруза, зять Баюндур-хана, щастя решти огузів, опора усіх інших джигітів, Салор-Казан підвівся зі свого місця, звелів поставити на чорну землю свої дев'яносто золотоверхих наметів, звелів розкинути у дев'яти десятках місць барвисті шовкові килими. У вісімдесяти місцях були приготовлені кухлі, були поставлені золоті чаші і пляшки; дев'ять чорнооких прекрасноликих красунь, дочок ґяурів, з волоссям, що спадало на спину, з червоними сосками на грудях, з руками, забарвленими хною від самої кисті, з розфарбованими пальцями, подавали кубки бекам решти огузів. Вони пили; після довгого бенкету міцне вино ударило в голову синові Улаша, Салор-Казану; він опустився на свої міцні коліна і сказав: «Почуйте мій голос, беки! вислухайте моє слово, беки! Від довгого лежання заболіли наші боки; від довгого стояння зсохся наш стан. Ходімо, беки, влаштуємо полювання, будемо піднімати птицю, будемо уражати ланей і диких кіз, повернемося, влаштуємося у своїх наметах, будемо їсти, пити і весело проводити час». Син Киян-Сельджука удатний Дундаз говорить: «Так, хане Казан, так буде добре». Син Кара-Гюне Кара-Будаг говорить: «Батьку мій, Казане, так буде добре». Коли вони так сказали, Аруз-Коджа, (широкими) вустами подібний коневі, опустився на свої обидва коліна і говорить: «Отче мій, Казане! біля проходу в Грузію сидять люди нечистої віри; кого ти залишиш над своєю ордою?» Казан сказав: «Нехай над моїми наметами залишиться мій син Уруз із трьома сотнями джигітів». Він велів привести свого буланого коня і сів на нього. На свого гнідка, з плямою на лобі, сів Дундаз; свого сивого бедуїнського коня велів зловити і сів на нього брат Казан-бека Кара-Гюне; свого білого бедуїнського коня велів привести і сів на нього Шер Шемс-ад-дін, переможець ворога Баюндур-хана. Зі славою залишивши Байбурд, фортецю Пара-Сара, Бейрек сів на свого сірого жеребця. Бек Ієкенк сів на свого рябого коня. Якщо буду їх усіх називати, до кінця (мені) не дійти; решта беків огузів сіли на коней; на розмаїту гору піднялося строкате військо, (вийшло) на полювання.

(Про це) дізнався розвідник ґяурів, пішов, приніс вістку найзлостивішому з ґяурів, цареві Шюклі. Сім тисяч чорноволосих ґяурів нечистої віри, ворогів (істинної) віри, в каптанах, розірваних ззаду до половини, сіли на своїх рябих коней, вчинили напад; опівночі вони прийшли і до орди Казан-бека. Його золотоверхі намети ґяури порубали, його дочку-наречену, що мов гуска, примусили кричати, на табуни його швидких коней скочили, ряди його червоних верблюдів погнали, його багату скарбницю, його гроші пограбували. Статну Бурла-хатун і з нею сорок струнких дів полонили; стару матір Казан-бека повели, привісивши до шиї чорного верблюда; сина хана Казана