Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 154; ДАСБУ. — Фп. — Спр. 406. — Т. 7. — С 286; Ляховецкий М. Б. Все в крыле: страницы жизни и творчества авиаконструктора К. А. Калинина. — Харьков. — 1986; Савин В. С. Планета «Константин». — Харьков. — 1994; История авиации, библиографический указатель. — Москва. — 2003. — С. 244.
КАЛУГІН Онисим Прохорович
(?—?) — підполковник Дієвої армії УНР.
Народився на Київщині. Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 4-го Східно-Сибірського гірського артилерійського дивізіону (Нерчинськ). Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 14.11.1918 р. — старшина Головної артилерійської управи Армії Української Держави. З 01.06.1919 р. до жовтня 1919 р. — начальник частини зброї Головної артилерійської управи Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 231–232.
КАЛЮЖНИЙ Йосип Павлович
(29.12.1888-?) — підполковник Армії УНР.
Родом з Волині. Останнє звання у російській армії — капітан.
У 1920–1922 рр. — старшина окремої старшинської сотні 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 18.
КАМІНСЬКИЙ Олексій Михайлович
(1883-11.12.1920) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у Полоцьку. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 8-го Фінляндського стрілецького полку (Виборг). Останнє звання у російській армії — капітан.
З 19.03.1918 р. — начальник відділу Головного штабу УНР, згодом — Української Держави. Під час Гетьманату одержав звання військового старшини. З 01.06.1919 р. — член військової делегації УНР у Польщі. На початку листопада 1919 р. — делегат штабу Дієвої армії УНР до денікінців у справі мирних переговорів. Після зриву переговорів з наказу командування Дієвої армії УНР залишився при штабі УГА.
У січні 1920 р. виїхав до Одеси, звідки переїхав до Криму, де перебували сили Російської армії П. Врангеля. Після їхньої поразки залишився у Криму, був схоплений ЧК та розстріляний у Ялті.
Д-в М. Як звязковий старшина у Денікінців//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1933. — Ч. 10. — С. 8—10; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 141, 429, 441
КАНДИБА Грицько Ількович
(1883-07.1920) — підполковник Армії УНР
Народився у м. Хорол Полтавської губернії. Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 1-го Брест-Литовського фортечного піхотного батальйону. До грудня 1917 р. — старший ад'ютант штабу 19-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — підполковник.
Наприкінці 1917 р. — на початку 1918 р. начальник міліції Чернігова. З 23.04.1918 р. — діловод канцелярії Військового міністерства УНР, згодом — Української Держави. З 04.05.1919 р. — начальник Загальної управи Військового міністерства УНР. 09.07.1920 р. через хворобу залишився у Кам'янці-Подільському. Після того, як місто покинули українські війська був схоплений червоними та розстріляний.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 95, 170–175.
КАНУКОВ Джам-Булат-Бад Гирієв
(1.04.1889-21.05.1919) — командир авіаційного полку УГА та Дієвої армії УНР.
Осетин за походженням. Народився у м. Беслан (Північний Кавказ). Станом на 1.01.1910 р. — корнет 7-го гусарського Білоруського полку (Володимир-Волинський), згодом закінчив авіаційну школу та служив в авіації. Останнє звання у російській армії — ротмістр.
У 1918 р. служив в Одеському авіаційному дивізіоні Армії Української Держави. У листопаді 1918 р. з наказу гетьмана П. Скоропадського у авіазагоні зі складу Одеського авіаційного дивізіону відбув у розпорядження військового секретаріату ЗУНР. З 1-го грудня 1918 р. — помічник командира Летунського відділу УГА, згодом переформованого в авіаційний полк УГА. Навесні 1919 р. — командир авіаційного полку УГА та Дієвої армії УНР. Загинув в авіаційній катастрофі під Тернополем. Похований у м. Тернопіль.
ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 16-зв.; Франко П. Летунський відділ УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів. — Ч. 11. — С. 9—11, Зеник Р. Дещо про літунство УГА//Український Скиталець. — 1922. — Ч. 14. — С. 3–5
КАПКАН (Капкан-Капканов) Юрій Євгенович (Євдокимович)
(6.04.1883 — після 1919) — інспектор піхоти Дієвої армії УНР.
Походив з селян Подільської губернії. Закінчив 2-класне Гайсинське міське училище, Чугуївське піхотне юнкерське училище (24.03.1906), вийшов підпоручиком до 311-го піхотного Челябінського полку. Згодом був переведений до 231-го піхотного Котельничеського резервого батальйону (Вятка), який 19.07.1910 р. був влитий до 193-го піхотного Свіяжського полку (Вятка). 30.07.1911 р закінчив Головну гімназично-фехтувальну школу. З 25.11.1913 р. — штабс-капітан. З 01.12.1913 р — начальник кулеметної команди полку, на чолі якої вирушив на Першу світову війну. Протягом війни одержав шість поранень (перше з них — через кілька днів після прибуття на фронт), однак всі вони викликали певні підозри, оскільки зачіпали лише м'які тканини і були цілком безпечні для життя. 29.08.1915 р дістав контузію і був відправлений на лікування до Вятки. 30.10.1915 р. був відрахований зі всіх муштрових посад у полку й отримав від офіцерського зібрання рішення, яке забороняло йому повертатися до полку. Подальша служба Ю. Капкана у війську достеменно невідома, оскільки існує два його послужних списки. Згідно першого (п/с 1-616) він дезертував з армії і з'явився лише після Лютневої революції: 14.04.1917 р він був зарахований до списків 471-го піхотного Козельковського полку. Згідно другого списку (п/с 128–238, складеного при призначенні Ю. Капкана командиром 1-го Українського полку) він перебував на службі у тилу: з 10.03.1916 р — молодший офіцер Кулеметного запасного полку, з 16.04.1916 р — капітан, з 08.01.1917 р. — підполковник, з 31.01.1917 р — командир 4-го батальйону 4-го кулеметного запасного полку (Саратов).
У квітні 1917 р. очолював українську громаду Саратовської залоги, від якої був делегатом на І Всеукраїнському військовому з'їзді. 18.05.1917 р. був обраний до складу його президії, ще
