Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

р. — в українській армії. Навесні 1918 р. вступив до Радзивілівської кордонної бригади Окремого кордонного корпусу, у складі кордонних частин служив до 1923 року. У 1920 р. — старшина 6-ї Січовій дивізії, сотник. Закінчив Українську реальну гімназію ім. Т. Г. Шевченка у Калішу (1925), гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах (1930). Працював інженером

З 1944 р. — на еміграції у Західній Німеччині. Викладав математику в Українській гімназії у м. Етлінген. З 1950 р. — на еміграції у США. У 1963–1975 рр. — видавець та головний редактор журналу «Тризуб» у Нью- Йорку, який продовжував традиції паризького видання «Тризубу» та був головним періодичним органом військової еміграції УНР в Америці. Після смерті 3. Івасишина видання «Тризуба» через кілька номерів припинилося. Похований у Баунд-Бруці, США.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 67. — С 19–22; Тризуб. — 1977. — Ч. 81. — С 23; Некролог//Вісті Ком- ' батанта. — Нью-Йорк. — 1977. - № 3. — С. 82–83.

ІВАЩЕНКО Михайло Іванович

(1883 — після 1923) — підполковник Армії УНР.

Народився у Таганрозі. Закінчив Миколаївське кавалерійське училище (1905 р), вийшов корнетом до 19-го драгунського Архангелогородського полку (Мітава). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 2-м розрядом (1911 р.) та Офіцерську кавалерійську школу (1914 р.). З початком війни — переведений до Генерального штабу. З 16.08.1914 р. — старший ад'ютант штабу 75-ї піхотної дивізії. З жовтня 1914 р. — офіцер для доручень штабу 29-го армійського корпусу. З травня 1915 р. — старший ад'ютант штабу 7-ї кавалерійської дивізії. З лютого 1916 р. — старший ад'ютант та в. о. начальника штабу 2-ї кавалерійської звідної дивізії. З квітня 1917 р. — в. о. офіцера для доручень та в. о. начальника штабу Звідного кавалерійського корпусу. З 03.09.1917 р. — помічник начальника відділення Головного управління Генерального штабу. Останнє звання у російській армії — підполковник.

Станом на 07.01.1918 р. рахувався на службі у більшовиків на посаді начальника відділення організаційного відділу Управління Всероглавштабу. Незабаром виїхав в Україну. З 09.11.1918 р. — начальник мобілізаційного відділу штабу 3-ї кінної дивізії Армії Української Держави. З 17.01.1919 р — начальник штабу Південно- Західного району УНР. З 17.02.1919 р. — помічник начальника штабу Південно-Західного району (згодом — Північної групи) Дієвої армії УНР. 30.04.1919 р. був заарештований у справі виступу отамана Оскілка. В червні 1919 р. був приділений до Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Станом на 31.08.1919 р. — штаб- старшина для доручень Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Станом на 16.04.1920 р. — начальник штабу 4-ї запасної бригади Армії УНР у Кам'янці-Подільському (найпізніше до 07.06.1920 р.).

Іващенко Михайло, фото 1911 року (надано для публікації російським військовим істориком 0. Г. Кавтарадзе)

З 1920 р. — у РСЧА: начальник штабу 14-ї Майкопської кавалерійської дивізії 1-ї Кінної армії С. Будьоного. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 50-зв. — 51; Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7; Список лиц с высшим общим военным образованием состоящих на службе в РККА к 1.03.1923. — Москва — 1923. — С. 92.

ІНЬКІВ Дмитро

(? — кін. 1919) — командир полку Дієвої армії УНР. Останнє звання у російській армії — капітан. З середини січня 1919 р. командував 4-м гарматним полком Січових стрільців Дієвої армії УНР (з середини липня 1919 р. — 7-й гарматний полк 3-ї Залізної дивізії). З кінця вересня 1919 р., після початку війни проти білогвардійців, усунувся від керівництва полком. Перебував у Проскурові, де наприкінці 1919 р. помер від тифу.

Шашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота — Нью-Йорк. — 1965; Золоті Ворота Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992.

ІЗОТОВ Сергій Васильович

(25.08.1868-?) — старшина Дієвої армії УНР.

Закінчив кадетський корпус, Київське піхотне юнкерське училище, вийшов до 48-го піхотного Одеського полку (Меджибіж). Брав участь у Першій світовій війні. У 1917 р. — полковник, командир 45-го піхотного Азовського полку.

В Армії Української Держави — командир 12-го пішого Могилівського полісу. З 01.10.1918 р. — командир 5-го пішого Кременецького полку. З 30.01.1919 р. — старшина для доручень інтендантського управління 10-го дієвого корпусу Дієвої армії УНР. Станом на 26.09.1919 р. — начальник 2-ї частини інспекторського відділу штабу Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф 4587. — Оп. 1. — Спр. 4. — С. 25; Список капитанам армейской пехоты на 1911. — СПб. — С. 291.

ІОНОВ Микола Миколайович

(18.06.1880-?) — старшина Дієвої армії УНР.

Закінчив Орловський (Бахтіна) кадетський корпус, Миколаївське інженерне училище (1900), Миколаївську інженерну академію. Служив в інженерному управлінні Владивостоцької фортеці. Брав участь у Китайському поході 1900–1901 рр., Російсько-японській та Першій світовій війнах. Останнє звання у російській армії — полковник

Станом на 19.02.1919 р. — корпусний інженер 1-го Волинського кадрового корпусу Дієвої армії УНР.

ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 3. — С. 9; Список чинам военно-инженерного ведомства на 1914. — СПб. — 1914. — С. 244.

ІЛЬЯШЕВИЧ Валеріан Андрійович

(15.08.1882-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Хорол Полтавської губернії. Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан Кушкінської фортечної артилерії. Останнє звання V російській армії — підполковник.

У 1920 р. — приділений до штабу 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 97–98- ф 3172. — Оп. 1. — Спр. 94 — С. 16.

К
КАЛЕНИЧЕНКО

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — полковник.

Станом на 24.02.1919 р. — луцький повітовий військовий комендант.

ЦДАВОУ — Ф. 4587. — Оп. 1. —