Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Д о 14.03.1919 р. — начальник залізничної охорони Рівного. У подальшому — у розпорядженні отамана Білинського. З 11.05.1919 р. — у розпорядженні штабу Північної групи Дієвої армії УНР.

З осені 1919 р. — у Збройних Силах Півдня Росії. У 1919–1920 рр. служив у Корнілівському ударному полку.

Білоемігрант. З 1925 р. жив на еміграції у Болгарії, з 1932 р. — у Польщі.

Зноско-Боровський Микола, фото 1900 року (з приватної колекції)

ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 34.

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Народився у Гродненській губернії, білорус за походженням. Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 10.03.1919 р. до жовтня 1919 р. — старший ад'ютант для доручень розвідчого відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 37. — С 201–204

(17.12.1866-14.04.1938) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Походив з родини залізничного урядовця. Народився на станції Кочерове Київської губернії. Закінчив 4-ту Київську гімназію, Санкт-Петербурзький археологічний інститут. 04.08.1894 р. вступив на військову службу однорічником 3-го розряду. Закінчив Варшавське піхотне юнкерське училище (1887), вийшов прапорщиком до 71-го піхотного Бельовського полку (Ново- Олександрія, Польща). З 11.03.1892 р. служив у 70-му піхотному Рязькому полку (Красник, Польща). З 13.11.1900 р. був приділений до Головного штабу на посаду у Військово-науковому архіві. Брав участь у Російсько-японській війні. З 11.11.1904 р. — скарбничий штабу 3-ї Манджурської армії, одержав звання підполковника за бойові заслуги. З 17.06.1906 р. — старший ад'ютант штабу Іркутської військової округи. З 07.06.1909 р. — в. о. чергового генерала штабу Іркутської військової округи. З 24.02.1910 р. — полковник. З 22.06.1912 р. — помічник командира 25-го Сибірського стрілецького полку. З 19.03.1914 р. — помічник командира 28-го Сибірського стрілецького полку. З 16.08.1914 р. — командир 48-го Сибірського стрілецького полку.

З 20.07.1916 р. — генерал-майор. 23.12.1916 р. через поранення був відрахований з діючої ар мії у резерв штабу Київської військової округи.

Після Лютневої революції бере участь в українському військовому русі. На І Всеук раїнському військовому з'їзді 18–20.05.1917 р. був обраний членом Українського Генерального Військового комітету. З кінця липня 1917 р. завідувач інспекторського відділу УГВК. Станом на 21.02.1919 р. — начальник адміністративної управи Головного штабу Дієвої армії УНР. Ста ном на 04.1919 р. — начальник Головного штабу Дієвої армії УНР.

Іванів Михайло, фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1930. — Ч. 2)

У травні 1919 р. залишився у Кам'янці- Подільському, який був зайнятий червоними військами. Був заарештований ЧК та відправлений до Харкова, де був звільнений та згодом мобілізований до РСЧА. Після демобілізації з РСЧА у 1923 р. приїхав до с. Буча (під Києвом), де жила його сестра. З 1932 р. жив у Києві, працював бухгалтером комбінату «Піщевкус». Підтримував контакти з колишніми офіцерами російської армії (в тому числі з колишнім полковником Дієвої армії УНР Ростиславом Супруненком). Був арештований 07.03.1938 р. за начебто створення та керівництво контрреволюційною організацією. 14.04.1938 р. був засуджений трійкою НКВС до розстрілу з конфіскацією майна. Тою ж дня страчений, похований у загальній могилі у Биківні під Києвом.

ЦДАГПОу. — Ф. 263. — Спр. 62139-фп. — Т. 1, 2, архівно-слідча справа Іванова М. О. та ін.; Кедровський В. В боротьбі за Державність//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С 9-22.

(26.04.1880-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у Бердянському повіті Таврійської губернії. Закінчив учительську семінарію, Чугуївське піхотне юнкерське училище (1904). Брав участь у Російсько-японській війні. Витримав іспит при штабі Свеаборзької фортеці гіл право служити в артилерії, служив командиром батареї Свеаборзької фортечної артилерії. Брав участь у Першій світовій війні, був — оранений. Останнє звання у російській армії — підполковник.

З квітня 1917 р. — ініціатор та організатор українського військового руху у Фінляндії- З 09.04.1917 р. — помічник голови, л з 30.04.1917 р. — голова Української військово! ради російських військ та Балтійського флоту у Фінляндії. 30.05.—20.12.1917 р. — голова Української краєвої ради російських військ у Фінляндії. Організатор та керівник трьох українських з^Чськових з'їздів у Фінляндії, почесний голова /їзду моряків-українців Балтійського флоту. Помічник голови конференції українських організацій Північного флоту у Пскові (08.09.1917 р.). Делегат III Всеукраїнського військового з'їзду, командир 1-го куреня полку Захисту Революції, створеного учасниками з'їзду під час жовтневих подій НІ" р у Києві. З 09.01.1918 р. — голова відділу Нормування артилерійських частин Головного — селектора артилерії. 17.01.1918 р. був поранений піл час вуличних боїв проти більшовиків у Києві — повернувся до Бердянська, де 24–29.04.1918 р. грав участь у боях проти більшовиків. 14.11.— 1-12.1918 р. — отаман Черкаського запасного козацького полку, що входив до складу військ

Директорії. 01–10.12.1918 р. — отаман Чигиринського артилерійського полку. З 09.01.1919 р. — начальник штабу губернського коменданта на Волині. З 24.07.1919 р. — на посаді коректора наказної частини Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 43. — С. 65.

(01.10.1895-29.12.1976) — сотник Армії УНР (підполковник в еміграції).

Івасишин Захар, фото 70-х років (Тризуб. — 2977. — Ч. 81)

Народився у м. Чорне Подільської губернії. Закінчив учительську семінарію у Жванчику (1912), педагогічні курси у Майдані-Трепівсько- му (1914), працював учителем у м. Балинці на Поділлі. 1.10.1915 р. був покликаний на військову службу до 40-го піхотного запасного полку в Одесі. У складі 200-го Кроншлотського полку брав участь у Першій світовій війні, був нагороджений відзнакою Святого Георгія IV ступеня. Закінчив Віленське військове училище (Полтава, 01.02.1917 р.), потому служив у 417-му піхотному Луганському полку. Останнє звання у російській армії — прапорщик.

З 01.12.1917