Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
З 1923 р. — на еміграції у США. У 1926–1933 рр. був редактором американської україномовної газети «Свобода». У 1950—60-х рр. — шеф українського відділу радіостанції «Голос Америки» у Вашингтоні. Помер та похований у м. Меточин (штат Нью-Джерсі, США)
Кедровський Володимир, фото 30-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)
Кедровський В. 1917 рік. — Вінніпег. — 1967; Кедровський В. Перше засідання Другого Всеукраїнського Військового Генерального Комітету//За Державність. — Каліш. — 1929. — Ч. 1. — С. 118–123; Кедровський В. Хто спричинив Проскурівський погром//За Державність. — Торонто. — 1966. — № 11. — С. 199–205; Кедровський В. В боротьбі за Державність//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 9–22; Євтимович В. Олелько Сергійович Остапура-Степовий//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 7–8. — С. 29–33; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 83, 210–213; Дороговказ. — Торонто. — 1970. — Ч. 46
КЕЛЬЧЕВСЬКИЙ Євген Анатолійович
(14.08.1883-26.08.1935) — начальник 1-го генерал-квартирмейстерства Українського Генерального штабу.
Народився у Санкт-Петербурзі. Закінчив 1-й кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище. Служив у 2-й Гренадерській артилерійській бригаді. Згодом служив у інших артилерійських бригадах. Перевівся до кавалерії — служив у 17-му уланському Новомиргородському полку. Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1912). Під час Першої світової війни служив на штабових посадах у штабі Південно-Західного фронту. Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 23.11.1917 р. начальник 1-го генерал-квартирмейстерства Українського Генерального штабу.
У лютому 1918 р. перейшов на службу до більшовиків, був начальником штабу у командувача радянських військ М. Муравйова, разом з яким згодом перевівся на Східний фронт РСЧА. Протягом 15.08.1918 р. — 13.09.1918 р. обіймав посаду начальника штабу 2-ї армії РСЧА. Після придушення заколоту Муравйова перейшов на бік білих, де командних посад не обіймав.
Білоемігрант, помер та похований у Парижі.
ЦДАВОУ. — Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 1-а. — С. 26; Військова нарада в кабінеті генерального секретаря Порша дня 18 (5 ст. ст.) січня 1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 5. — С. 2–3; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914. — С. 638; Незабытые могилы. — Москва. — 2001. — Т. 3. — С. 258; Волков С. В Офицеры армейской кавалерии. — Москва. — 2004. — С. 249.
КЕПП Леонід (Леонтій) Олександрович
(?—?) — полковник Армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — поручик 64-го піхотного Казанського полку (Білосток), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — підполковник.
У 1918 р. — викладач Інструкторської школи старшин. Під час Гетьманату був підвищений до рангу полковника. 06–07.03.1919 р. — начальник оборони Бердичева від більшовиків. З 21.03.1919 р. до середини літа 1919 р. — командир 3-го Залізнично-Технічного полку Дієвої армії УНР. З 13.10.1920 р. — начальник господарчої частини Кам'янець-Подільської спільної юнацької школи Армії УНР.
З 1923 р. жив у еміграції в Калішу. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. - ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 93-а; Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)// За Державність. — Каліш. — 1929. - № 1. — С 99.
КИРИЦЯ Йосип Гнатович
(26.12.1893–1924) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Попівка Липовецького повіту Подільської губернії. Вступив на військову службу у 1915 р. Під час Першої світової війни втратив ліву руку. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
Кириця Йосип, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
В українській армії з 1919 р. У 1920 р. — командир 7-го запасного куреня 6-ї запасної бригади Армії УНР, командир сотні у 2-й бригаді 1-ї кулеметної дивізії (сотник). Станом на 01.10.1922 р. — приділений до штабу 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР.
Помер у Польщі, похований на українському військовому цвинтарі у Щипіорно.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 927. — С. 18-зв.; Спр. 923. — С. 41–44; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 100. — С. 3; Монкевич Б. З останніх днів боротьби//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 6. — С. 4–7; Пекарчук І. Правда про 10 і 11 листопада 1920 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1933. — Ч. 1. — С. 8–9.
КИРИЧЕНКО Федот Іванович
(28.02.1888–1920) — командир полку Дієвої армії УНР.
Походив з селян Полтавської губернії. Закінчив 3-класне Уманське міське училище. У 1909–1913 рр. відбував строкову військову службу у 3-му Кавказькому стрілецькому полісу (Тифліс). 27.07.1914 р. був мобілізований, закінчив 1-шу Тифліську школу прапорщиків (15.05.1915 р.). У складі 10-го піхотного Новоінгерманландського полку брав участь у Першій світовій війні. За бойові заслуги був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З травня 1917 р. — командир 1-го куреня 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького військ Центральної Ради. З березня 1918 р. — командир 1-ї сотні Богданівського куреня 1-го Запорізького полку Армії УНР. З травня 1918 р. — командир 1-го куреня 4-го Запорізького ім. Б. Хмельницького полку Армії Української Держави. З листопада 1918 р. — помічник командира полку. З червня 1919 р. — командир 18-го Запорізького полку ім. Б. Хмельницького Дієвої армії УНР. У січні 1920 р. разом з рештками полку був схоплений в Умані Червоними гайдамаками отамана Волоха. Розстріляний з наказу Волоха.
РГВИА — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 250–270; Военный Орден Святого Великомученника и Победоносца Георгия. — Москва — 2004. — С 556; Самійленко С. Дні слави. — Нью-Йорк — 1958; Лазуренко С Перший Український козацький ім. гет. Б. Хмельницького полк//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1967. - № 2. — С. 19–24; Лазуренко С. Богданівці на фронті 1917 року//Тризуб. — Нью-Йорк. — 1965. - № 33. — С 13–15; № 34. — С. 15–18; Лазуренко С. Від Києва до Дону (від 6.03 до 29.04.1918)//Тризуб. — 1967. - № 45. — С 16; № 46. — С. 19–20, 1968.
