Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
ЦДАВОУ. — ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28.
КАРПОВ Володимир Володимирович
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Останнє звання у російській армії — підполковник.
Народився у Полтаві. З 12.07.1918 р. — старшина Головного артилерійського управління військового міністерства Української Держави. З 10.01.1919 р. — начальник 1-го відділу Головного артилерійського управління Дієвої армії УНР.
ЦДАВОУ. - ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 231–232.
КАРПОВИЧ Віктор Йосипович
(10.11.1867—?) — колландир полісу Дієвої армії УНР.
Закінчив Житомирську чоловічу гімназію, Київський університет, Миколаївське кавалерійське училище (1889). Служив у 36-му драгунському Охтирському полку (Меджибіж). З 06.05.1904 р. — ротмістр. Станом на 01.01.1910 р. — спостерігач за інтендантськими складами у Володимир-Волинському повіті. З 14.12.1911 р. — старшина інтендантського управління Варшавської військової округи. З 26.02.1912 р. — підполковник. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 22.06.1918 р. — Гайворонський повітовій військовий начальник. Сформував повітову кінну сотню, на чолі якої у листопаді 1918 р. перейшов на бік Директорії. З повітової сотні розгорнув 1-й Курінь Смерті ім. М. Залізняка Дієвої армії УНР, з якого 15.02.1919 р. було сформовано 28-й дієвий кінний полк ім. М. Залізняка (з травня 1919 р. — 8-й кінний ім. М. Залізняка полк). Очолював цей полк до жовтня 1919 р., коли на чолі більшої частини полку перейшов до поляків. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. - ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 8; Марущенко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5. — С. 209–226; Смовський К. Виправлення та доповнення//За Державність. — Каліш. — 1932. — Ч. 3. — С. 272; Список подполковникам на 1913. — СПб. — 1913. — Ч. 2. — С. 101.
КАРПОВ Володимир Костянтинович
(01.10.1871—?) — начальник управи штабу Дієвої армії УНР.
Народився у Санкт-Петербурзі. Закінчив Миколаївське інженерне училище (1893), служив у 25-му саперному батальйоні. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 04.09.1918 р. — завідувач інженерної частини 6-ї російської армії, рештки якої перебували в Україні та розформовувалися. Згодом був приділений до Головного інженерного управління Військового міністерства Української Держави. З 05.07.1919 р. до жовтня 1919 р. — начальник Технічної управи Головного інженерного управління штабу Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 226–229; Список генералам, штаб и обер-офицерам инженерных войск на 1913. — СПб. — 1913. — С. 18.
КАТХЕ Олександр Євгенович
(15.03.1893-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Вільно. Закінчив Михайлівське артилерійське училище (1914). У складі 65-ї артилерійської бригади брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю. Останнє звання у російській армії — капітан.
В українській армії з 16.02.1919 р. — командир 5-ї батареї Січових стрільців Дієвої армії УНР, згодом — 1-ї гаубичної батареї, що входила до 2-го гарматного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. Навесні 1919 р. полк було передано до складу Української Галицької армії — до 2-го Галицького корпусу, у складі якого 5-та батарея воювала спочатку проти поляків, а згодом — проти червоних. У січні 1920 р. батарею було передано до 4-ї Галицької бригади Едуарда Шепаровича, яка у квітні 1920 р. приєдналася до рейдуючої у Першому Зимовому поході Дієвої армії УНР. Рештки 2-го гарматного полку та 5-ї батареї Січових стрільців було передано на формування артилерії 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. 3 25.04.1920 р. — командир 13-го гарматного куреня 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР.
У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 26; Спр. 923. — С. 51; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 99. — С. 25; Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 79. — С. 127; Дашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Науменко Ю. Моя служба в 5-й Херсонській стрілецькій дивізії//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 165–180.
КВІТКО (Квітка) Олександр Костянтинович
(06.08.1893–1945) — підполковник Армії УНР.
Походив з Харківщини. Останнє звання у російській армії — штабс-ротмістр.
З вересня 1919 р. до 1921 р. — курсовий старшина Спільної військової школи Армії УНР.
У 1921–1922 рр. — старшина Охорони Головного Отамана С. Петлюри.
З 1928 р. — контрактовий офіцер польсь кої армії: служив у складі 3-го уланського пол ку у Тарновських Гурах. Останнє звання у поль ській армії — майор.
У 1945 р. був схоплений та розстріляний радянськими карними органами у Кракові.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 49; Отрешко-Арський М. Спогад про Спільну військову школу//Тризуб. — Нью-Йорк. — 1966. — Ч. 40. — С. 11–14; Руккас А. Участь українців — контрактних офіцерів польської армії у вересневій кампанії 1939 р.//Київська Старовина. — Київ. — 2003. — Ч. 3. — С. 90–102; Смовський К. Катинь та інші осередки//Український Комбатант. — На чужині. - 1956. — С. 18.
КЕДРОВСЬКИЙ Володимир Іванович
(1890-13.03.1970) — полковник Армії УНР.
Народився у Херсоні. У 1914 р. був мобілізований до армії, служив у 48-му піхотному запасному полку. Закінчив Оранієнбаумську кулеметну школу. З 1915 р. — молодший офіцер кулеметної команди Кавказької Туземної дивізії. Останнє звання у російській армії — підпоручик.
На II Всеукраїнському військовому з'їзді 05–11.06.1917 р. був обраний членом Українського Генерального Військового комітету. Згодом — товариш Генерального Секретаря військових справ, завідувач мобілізаційного відділу УГВК. З 15.11.1918 р. — начальник мобілізаційного відділу штабу військ Директорії. З січня до березня 1919 р. — член місії УНР у Туреччині. З 30.04.1919 р. — голова комісії з розслідування справи повстання отамана В. Оскілка.
