Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
КИРІЙ Василь Фадійович
(01.01.1879-5.06.1942) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Походив з дворян Чернігівської губернії. Народився у маєтку батька поблизу Батурина. Закінчив Оренбурзький Неплюєвський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1901), вийшов підпоручиком до 21-го мортирного артилерійського дивізіону. Закінчив Михайлівську артилерійську академію (1909) та Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1913). З початку 1915 р. — старший ад'ютант штабу 32-ї піхотної дивізії. З осені 1915 р. — командир 4-ї батареї 32-ї артилерійської бригади. На цій посаді за бойові заслуги дістав звання полковника, Георгіївську зброю та орден Святого Георгія IV ступеня (30.01.1917 р). З серпня 1916 р. — штаб-офіцер управління артилерії Південно-Західного фронту, командир 6-ї важкої артилерійської бригади. З 20.06.1917 р. — генерал-майор. З 07.07.1917 р. — інспектор артилерії 41-го армійського корпусу. З 09.09.1917 р. — командувач 23-го армійського корпусу.
У листопаді 1917 р. перейшов до 34-го армійського корпусу, який був українізований. 05.12.1917 р. був відряджений до Києва — у розпорядження генерального військового секретаря С. Петлюри. У січні—лютому 1918 р. — помічник командира Гайдамацького Коша Слобідської України С. Петлюри.
Влітку 1918 р. перейшов до Добровольчої армії, обіймав посаду начальника артилерійського постачання. У 1920 р. — начальник Військово-технічного управління Російської армії П. Врангеля та, одночасно, радник П. Врангеля з українських питань.
У січні 1921 р. прибув до Тарнова як офіційний представник генерала П. Врангеля з метою переконати С. Петлюру визнати зверхність П. Врангеля у боротьбі проти Радянської Росії. Отримав категоричну відмову. Згодом переїхав до Парижу, де працював шофером таксі.
У 1924 р. на запрошення Військового міністерства Чехо-Словаччини у ранзі полковника вступив до Чехо-Словацької армії, одержав звання генерал-майора, командував 11-ю польовою артилерійською бригадою (Кошице). 01.09.1938 р. вийшов у відставку. Помер та похований у Празі на Ольшанському цвинтарі.
ЦДАВОУ. — Ф. 1076. — Оп. 3. — Спр. 6. — С. 58; Милоданович В. Е. Генерал Василий Фадеевич Кирей//Военная Быль. — Париж. — 1959. — № 35. — С. 6—10; Смовський К. Гайдамацький Кіш Слобідської України та його артилерія в 1917–1918 році// За Державність. — Каліш. — 1935. - № 5. — С. 137–157; Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків. — 1924. — С. 56; Цапко І. Перша українська військова місія в Криму (травень 1920)//Вісті Комбатанта. — 1963. — Ч. 3. — С. 19–26; Незабытые могилы. — Москва. — 2001. — Т. 3. — С. 277.
КИРІЙ Іван Фадійович
(04.01.1876 — до 1961) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився на Чернігівщині. Закінчив Оренбурзький Неплюєвський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1896). Служив у 9-й артилерійській бригаді (Полтава), у складі якої брав участь у Російсько-японській та Першій світовій війнах. З 16.07.1914 р. очолював батарею 9-ї бригади. Згодом був переведений на посаду командира 4-ї батареї 60-ї артилерійської бригади у ранзі підполковника. З 06.03.1917 р. — командир дивізіону 9-ї артилерійської бригади. За Першу світову війну одержав усі ордени до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Георгіївську зброю (23.01.1917 р., за бій 18 та 21.01.1915 р.). Останнє звання у російській армії — полковник.
Кирій Іван, фото 1905 року (з приватної колекції О. Пересадька)
У складі 9-ї артилерійської бригади перейшов на службу Центральній Раді. З 19.05.1918 р. — командир 2-го дивізіону 12-ї легкої гарматної бригади Армії Української Держави. З січня 1919 р. — помічник командира Окремого Стрілецького Запорізького куреня з господарчої частини Дієвої армії УНР. З 18.02.1919 р. — старшина для доручень Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР. З 28.03.1919 р. до жовтня 1919 р. — начальник: частини пороху, хімічного майна та вибухових речовин Головного артилерійського управління Дієвої армії УНР.
З 1923 р. жив на еміграції у Франції.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 10. — С. 15; Спр. 37. — С. 231–232; Р. С. Окремий Стрілецький Запорізький Курінь//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 12. — С 19–22.
КИСІЛЬ Володимир(? — до 1926) — підполковник Армії УНР.
Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
У 1918–1919 рр. — командир куреня 3-го Сірожупанного полку. У грудні 1919 р. був інтернований польською владою у Рівному. У 1920–1923 рр. служив в Армії УНР.
Похований на українському військовому цвинтарі у Щипіорно.
ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп 2. — Спр. 90. — С 2-зв. — 3.
КИТИЦЯ (Китицин) Павло Платонович
(29.07.1872-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Кобеляки Полтавської губернії. Закінчив гімназію та військово-училищний курс Київського піхотного юнкерського училища за 2-м розрядом (1892), служив у 187-му піхотному резервному Роменському полісу. Брав участь у Російсько-японській війні, був поранений. Перебував у запасі з 07.04.1909 р. до 16.04.1910 р. Після повернення на службу — начальник службової команди Двинського майнового складу. Останнє звання у російській армії — підполковник.
Китиця Павло, фото 1904 року (Иллюстрированная летопись Русско-японской войны. — СПб. — 1904. — Выпуск 9)
В українській армії з 1917 р. З 21.10.1920 р. — приділений до штабу 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Дієвої армії УНР. Станом на 01.10.1922 р. — помічник начальника інспекторського відділу штабу 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. У 1923 р. повернувся на батьківщину, станом на 1926 р. мешкав у м. Кобеляках. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 3; Спр. 923. — С. 41–44; Список капитанов армейской пехоты 1911. — СПб. — 1911. — С. 1671; ДАСБу. — Фп. — Спр. 406. — Т. 12. — С. 1–17.
КІВЕРЧУК Юрій Петрович
(23.04.1884-23.06.1968) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Цікновці Камянець-Подільського повіту Подільської губернії. У 1906 р.
