Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

(04.09.1883-27.07.1936) — помічник військового міністра УНР.

Народився в Орлі, походив з родини офіцера. Закінчив Житомирську класичну гімназію, Михайлівське артилерійське училище (1904), вийшов підпоручиком до 30-ї артилерійської бригади (Мінськ). Згодом перевівся до 18-ї артилерійської бригади (Люблін). Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1910). З 1912 р. — капітан, старший ад'ютант штабу 5-ї піхотної дивізії (Житомир). Брав участь у Першій світовій війні: обер-офіцер для доручень штабу 10-го армійського корпусу, в. о. старшого ад'ютанта штабу фортеці Перемишль, начальник штабу 71-ї піхотної дивізії. З серпня 1916 р. — в. о. начальника штабу 3-ї Забайкальської козачої бригади. Останнє звання у російській армії — полковник.

З 08.03.1918 р. — на службі в українській армії: помічник начальника Генерального штабу УНР. З 30.12.1918 р. — помічник начальника штабу Холмсько-Галицького фронту Дієвої армії УНР. У березні 1919 р. — помічник військового міністра УНР О. Шаповала. У травні—липні 1919 р. — начальник штабу IV-го Галицького корпусу УГА. Згодом служив у штабі УГА.

Какурін Микола, фото 1916 року (з видання: Какурин И. Как сражалась Революция. — Москва. — 1990.)

З березня 1920 р. — на службі в РСЧА: у розпорядженні Всероглавштабу. 3 14.07.1920 р. — у розпорядженні начальника штабу 16-ї армії РСЧА. З 01.08.1920 р. — начальник 10-ї стрілецької дивізії РСЧА. З 24.10.1920 р. — командувач 3-ї армії РСЧА. З 31.12.1920 р. — другий помічник командувача Західного фронту; начальник штабу військ, виділених для придушення Тамбовського повстання; командувач військ Вітебського району РСЧА. З 25.03.1922 р. — командувач військ Бухаро-Ферганського району. З 17.06.1922 р. — помічник командувача військ Туркестанського фронту, старший керівник тактики Військової академії РСЧА (згодом — академії ім. М. Фрунзе). 19.08.1930 р. був заарештований у Москві в справі колишніх білих офіцерів. 19.02.1932 р. був засуджений до страти, однак вирок змінили на 10 років виправно-трудових робіт. Покарання відбував у Ярославському ізоляторі, де невдовзі помер. Автор численних військово-історичних праць, зокрема — «Как сражалась Революция» та «Гражданская война в России: война с белополяками».

Какурін Микола, фото 1930 року (з архівної справи)

Тинченко Я. Ландскнехт без остраху та докору: військова кар'єра та доля Миколи Какуріна//3 архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — Київ. — 1999. - № 1/2; ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 67093-фп. — Т. 54, архівно-слідча справа Какуріна М. Є.; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 47-зв. — 48; Список лиц с высшим общим военным образованием состоящих на службе в РККА к 1.03.1923. — Москва. — 1923. — С. 96–97; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів. — 1931. — Ч. 4. — С. 56; Мелешко Ф. Південно-Східня група Дієвої армії УНР та її командир отаман Янів//Вісті Комбатанта. — 1970. — Ч. 6. — С. 9–11; Ключенко О. Генеральна Булава УГА//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 4. — С. 5–10; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 116, 132, 133, 177; Капустянський М. Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є. Уривки зі спогадів. — Київ. — 2004. — С. 404.

(27.05.1893-26.04.1973) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Кременчук на Полтавщині. Закінчив військове училище (1915). Останнє звання у російській армії — поручик.

Калиновий Іван, фото поч. 60-х років (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)

З 1918 р. — старшина Кінно-Гайдамацького полку ім К Гордієнка Армії УНР. З 14.04.1921 р. — помічник командира 5-го кінного полку ім К Гордієнка Окремої кінної дивізії Армії УНР.

У 1922 р. виїхав до Чехо-Словаччини, де закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах (1927). Працював інженером на Закарпатті. З 1929 р. — у Галичині (Збараж, Золотів). У 1930 р. на вимогу польської влади виїхав із Галичини і повернувся на Закарпаття. У 1939 р. брав участь в обороні Карпатської України. Незабаром виїхав до Берліну, де став одним із керівників Союзу Гетьманців-Державників.

У 1948 р. емігрував до США. Помер у м. Маплевуд.

Некролог//Українське Козацтво. — Нью-Йорк. — 1973. — Ч. 3(25). — С. 40–42; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1974. — Ч. 5. — С. 93; ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С 147.

(29.12.1889-12.09.1938) — командир авіадивізіону Дієвої армії УНР.

Видатний авіаконструктор, на честь якого було названо планету «Костянтин».

Народився в м. Валуйки на Вороніжчині. Походив з родини слобідських козаків. Закінчив Одеське військове училище (1912), Гатчинську авіаційну школу (1916). Служив у 3-й Сибірській стрілецькій гарматній бригаді, 2-му Владивостоцькому фортечному авіаційному полку, 26-му авіаційному загоні. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

У 1918 р. служив в авіації Армії Української Держави. З 03.12.1918 р. — командир 1-го Волинського авіаційного дивізіону. З лютого 1919 р. — командир повітроплавного загону Дієвої армії УНР та УГА, з травня 1919 р. — інспектор авіації УГА. Влітку — восени 1919 р. — завідувач авіаційного складу Дієвої армії УНР. З 1920 р. служив в авіації РСЧА у Києві, у 1922 р. закінчив Московський інститут Червоного повітряного флоту, працював завідувачем конструкторського бюро на Київському авіаційному заводі № 6. У 1925 р. закінчив механічний факультет Київського політехнічного інституту, а наступного року очолив авіаційне конструкторське бюро у Харкові. Працював над конструюванням та спорудженням літаків цивільної авіації, вважається засновником вітчизняної цивільної авіації. Під його керівництвом було створено понад 20 типів літаків. Літак К-5, конструкції Калініна, став найбільш популярним та розповсюдженим пасажирським літаком 30-40-х років. Літак К-12 вважається першим у світі бомбардувальником, крім того — родоначальником надзвукової авіації. У 1938 р. заарештований і страчений НКВС.

Калінін Костянтин, фото 1930-х років (з музею Харківського авіаційного заводу)

У 1990 р. Міжнародний планетний центр (США) затвердив для знов відкритої планети № 3347 назву «Костянтин». Як ішлося в тексті офіційного повідомлення — «На честь Костянтина Олексійовича Калініна (1889–1938) — видатного льотчика та талановитого конструктора, який розробив низку аеропланів різних