Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

У 1918 р. — представник Головного управління Генерального штабу Української Держави при Морському міністерстві Української Держави. З грудня 1918 р. — член Наукового комітету Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР.

Восени 1919 р. перейшов на бік Збройних Сил Півдня Росії. Білоемігрант. Помер у російському госпіталі у м Панчево під Белградом

Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914; Незабытые могилы — Москва. — 1999. — Т. 2. — С. 618.

(1874—?) — капітан 1-го рангу Військово-морського флоту УНР.

Закінчив Морський кадетський корпус (1894). З 30.07.1916 р. — капітан 1-го рангу.

З 23.04.1918 р. — товариш морського міністра УНР, згодом — Української Держави. З 23.04.1919 р. — морський міністр УНР. З 01.08.1919 р. — начальник управління Військово-морського флоту Військового міністерства УНР. З 20.03.1920 р. — начальник Головної військово-морської управи Військового міністерства УНР (з перервами). 07.07.1921 р. був звільнений з посади начальника Головної військово-морської управи Військового міністерства УНР. 06.09.1921 р. звільнений з Армії УНР.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 557. — С 207–208; Список флага на 11.04.1916. — СПб. — 1916. — С. 141; Список флота на 1917. — СПб. — 1917. — С 13.

(16.10.1886-30.10.1938) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Зміенко Всеволод, фото 1920 року (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)

Народився в Одесі. Закінчив Київське піхотне юнкерське училище (1907), Миколаївську академію Генерального штабу (1913). Після закінчення академії служив у 59-му піхотному Люблінському полку (Одеса) для здобуття ротного командного цензу. У складі полку вирушив на фронт. У бою 26.08.1914 р. був поранений у груди (за цей бій 10.11.1915 р. був нагорожениний Георгіївською зброєю). Після одужання — молодший ад'ютант штабу 60-ї піхотної дивізії. З 31.08.1915 р. — старший ад'ютант штабу 39-го армійського корпусу. З 14.06.1917 р. — начальник штабу 83-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 20.12.1917 р. — начальник штабу Одеської гайдамацької дивізії військ Центральної Ради. З 01.03.1918 р. — військовий комендант Одеси. З 15.03.1918 р. — голова військового відділу Головного комітету Херсонщини, Таврії та Кагеринославщини. З 04.1918 р. — голова демобілізаційного комітету на Херсонщині Згодом — помічник: губернського коменданта Херсонщини. З 13.12.1918 р. — начальник: штабу 3-го Херсонського корпусу. З 10.02.1919 р. — в. о. командувача Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. 3 03.1919 р. — командувач Східного фронту у складі Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. 06–07.1919 р. — голова комісії з ліквідації справ Східного фронту. З липня 1919 р. — начальник штабу 10-ї пішої дивізії Січових стрільців Дієвої армії УНР. 01.12.1919 р. був інтернований польською владою у Луцьку. З 08.02.1920 р. — начальник штабу 1-ї (з 21.03.1920 р. — 6-ї Січової) дивізії, що формувалася у фортеці Брест-Литовський з вояків Дієвої армії УНР, інтернованих польською владою на початку грудня 1919 р. 21.041920 р був підвищений до рангу полковника 3 1921 р. — генерал- хорунжий.

З березня 1927 р. — начальник 2-го розвідувального відділу Генерального штабу Військового міністерства УНР в екзилі. Помер та похований у Варшаві, на цвинтарі Воля.

Змієнко Всеволод, фото 30-х років (Змієнко- Сенишин Г. Пересаджені квіти України. — Монреаль — Київ. — 2001)

ЦДАВОУ — Ф. 647, особистий фонд Змієнка В. Ю; Ф 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 43–44; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 49-зв. — 50; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Мелешко Ф. Південно-Східня група Дієвої армії УНР та її командир отаман Янів//Вісгі Комбатанта. — 1970. — Ч. 3–4. — С. 60–71; Ч. 5. — С. 7–14; 1971. - 41- С 21–26; Самутин П. VI-та Січова стрілецька д ивізія та ін.//Віегі Комбатанта. — 1970. - № 3–4. — С 14–19, № 5. — С. 12–16; 1974 — № 1 — С. 22–37; № 2. — С. 21–28; № 3–4. — С. 15–22; № 5. — С. 33–41; Змієш<о-Сенишин Г. Пересаджені квгги України. — Монреаль — Київ. — 2001; Shandruk P Arms of valor. — 1959; Самутин П. Командний склад VI-ої Січової стрілецької дивізії 1920 р.//Вісті Комбатанта. — Нью- Йорк. — 1973. — Ч. 3. — С 72–80.

(25.08.1850—?) — працівник штабу Дієвої армії УНР.

Закінчив військове училище (1869), слркив у імператорській гвардії. Брав участь у Російсько- турецькій війні 1877–1878 рр, поході до Середньої Азії 1885 р. З 05.03.1889 р. — командир 13-го Туркестанського лінійного батальйону. З 21.02.1891 р. — полковник за бойові заслуги. З 13.04.1898 р. — командир 46-го піхотного Дніпровського полку (Проскурів). З 1907 р. — генерал-майор у відставці. За участь у війнах був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, орденом Святого Володимира III ступеня, Персидським орденом Лева та Сонця III ступеня, Бухарською Золотою Зіркою II ступеня. 18.10.1914 р. повернувся до армії, був призначений командувачем 19-ї запасної піхотної бригади. З 25.12.1915 р. — у резерві чинів при штабі Петроградської військової округи. З 16.07.1916 р. — генерал-лейтенант.

У 1918 р. — Речецький повітовий військовий комендант. З 15.01.1919 р., у зв'язку з окупацією Речеці червоними, перебував у Києві. Станом на 13.04.1919 р. був головою приймальної комісії при інтендантстві Північної групи Дієвої армії УНР. З 03.05.1919 р. — уповноважений штабу Дієвої армії УНР у справі розбору архівів Особливої російської армії часів Першої світової війни. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр.7. -С. 113; Ф. 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 32; Список полковникам на 01.02.1910. — СПб. — 1910. — С. 150; Список генералам по старшинству на 1916. — Петроград. — 1916. — С 62.

(?—?) старшина Дієвої армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 126-го піхотного Рильського полку (Острозьк), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений одреном Святого Георгія IV ступеня (за бій 28.09.1915 р.). Останнє звання у російській армії — полковник.