Тернистий шлях другої дивізії УНА - Іван Буртік

У звіті до Фюрера, генерал Кітцінґер повідомляє, що на його території щоденно вмирає 2.500 військовополонених. Голодова смерть не приходила в наслідок браку харчів, то був один із засобів нищення полонених, як говорить про це В. Шірер. Треба також згадати про кількісне відношення українських полонених до полонених інших національностей: “У донесенні вермахту з 21 грудня 1941 року у 4-ох таборах південної зони тилу було виявлено зокрема, що з 52.513 полонених, 21.846 були українці”. [72] В деяких таборах полонених смертність досягала 50 осіб за день.

Коли взяти тільки 20 відсотків з поданого числа полонених, то було б близько 800 тис. української молоді, яких закатовано голодовою смертю, бо на Україні літом не можна померти з голоду. В кінцевому рахунку, після війни, з шести мільйонів совєтських полонених бракувало три мільйони, каже Шірер: хто вони, та що з ними сталося? Це питання все ще чекає відповіді. Процеси нищення полонених не припинилися і під кінець війни, тільки дещо змінилися. Тим, що хотіли рятувати своє життя, дозволено зголошуватись на дармову працю в індустрії, або потрібну поміч і послуги до вермахту.

Щоб зберегти життя людям, УНА мала бути тим магнітним осередком, довкола якого мало збиратись українське вояцтво та вся безпритульна молодь, з метою створити власну силу для власного самозбереження, а в слушний час обернути її на боротьбу за визволення.

Чи то було пляново, чи тільки збіг обставин — сказати важко, але це був один з набільш трагічних періодів в історії українського народу. В тому самому часі, з одного боку німці, лишаючи Україну, вбивали людей, а інших забирали з собою та палили і нищили все, що було ще лишнє. З другого — Москва 22 червня 1944, року видала вирок смерти всьому українському народові. Ось як він звучав:

“Выслать в отдельные края Союза ССР всех украинцев”

“Совершенно секретно.

Приказ ч. 0078 — 42. 22 июня 1944 года. г. Москва.

ПО НАРОДНОМУ КОМИССАРИАТУ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ СОЮЗА СССР:

НАРОДНОМУ КОМИССАРИАТУ ОБОРОНЫ СОЮЗА ССР.

Содержание, о ликвидации саботажа на Украине и о контроле над командирами и красноармейцами, мобилизованными, из освобожденных областей Украины.

1. Агентурной разведкой установлено:

За последнее время на Украине, особенно в Киевской, Полтавской, Винницкой, Ровенской и других областях наблюдается явно враждебное настроение украинского населення против Красной Армии местных органов Советской власти. В отдельных районах и областях украинское население враждебно сопротивляется выполнять мероприятия партии и правительства по восстановлению колхозов и сдаче хлеба для нужд Красной Армии. Оно для того, чтобы сорвать колхозное строительство, хищнически убивает скот. Чтобы сорвать снабжение продовольствием Красной Армии, хлеб закапывают в ямы. Во многих районах враждебные украинские элементы, преимущественно из лиц, укрывающихся от мобилизации в Красную Армию, организовали в лесах “зеленые” банды, которые не только взрывают воинские ешелоны, но и нападают на небольшие воинские части, а так же убивают местных представителей власти. Отдельные красноармейские командиры, попав под влияние полуфашистского украинского населення и мобилизованных красноармейцев из освобожденных областей Украины, стали разлагаться и переходить на сторону врага. Из вышеизложенного видно, что украинское население стало на путь явного саботажа Красной Армии и Советской власти и стремится к возврату немецких оккупантов. Позтому, в целях ликвидации и контроля над мобилизованными красноармейцами и командирами освобожденных областей Украины

ПРИКАЗЫВАЮ:

1. Выслать в отдельные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов.

2. Выселение производить: а) В первую очередь украинцев, которые работали и служили у немцев. б) Во вторую очередь выслать всех остальных украинцев, которые знакомы с жизнью во время немецкой оккупации. в) Выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан государству для нужд Красной Армии.

3. Над красноармейцами и командирами из оккупированных областей установить следующий контроль: а) Завести в особых отделах специальные досье на каждого. б) Все письма проверять не через цензуру, а через особый отдел. в) Прикрепить одного секретного сотрудника на 5 человек командиров и красноармейцев.

4. Для борьбы с антисоветскими бандами перебросить 12 и 25 карательные дивизии НКВД. Приказ объявить до командира полка включительно.

Народный Комиссар Внутренних Дел Союза ССР Берия.

Зам. Народного Комиссара Обороны Союза ССР Маршал Советского Союза Жуков.

Верно: начальник 4-го отделения полковник Федоров”. [73]

Чи зміст цього наказу не нагадує дуже подібний зміст німецьких законів та постанов, що виконувались в тому часі на Україні?

Це вказує нам, що для українського народу, як в Україні так і за кордоном не лишилось інших альтернатив, як організувати збройні сили до боротьби з обома окупантами за права власного існування. Що саме було надією Штабу УНА, як говорив ген. Шандрук, прийти на посилення збройної боротьби УПА проти совєтських окупанті в Україні.

Переговори з німцями почались в половині 1944 року, якщо б відтоді сформовувалася УНА, вона б досягнула чверті мільйона люду, що становило б значну силу в кінцевих рішеннях війни. Але навіть у таких невідрадних обставинах то було неабияке досягнення української політики.

Перше, визнанням українського уряду і армії німці дали українському воякові можливості відчути гордість за свою національну справу — змогу служити в своїй армії, під рідним національним прапором, слухати наказів українських старшин українською мовою.

Друге, УНА виправдовує своє існування хоч би тим вчинком, що завдяки їй Дивізію “Галичина” перейменовано на Першу Дивізію УНА та за допомогою ген. Шандрука й інших її збережено від насильної репатріяції. Сталін вже мав мандат в кишені на повернення всіх цивільних і полонених вояків, що перебували на Заході, але своїм пріоритетом він мав саме українське вояцтво. Це