До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (ОУН). Аналітичний огляд - Георгій Володимирович Касьянов
У захоплюючій творчості Георгія Володимировича Касьянова, «До питання про ідеологію Організації українських націоналістів (ОУН)», автор долає шлях відкриття глибокого аналізу історичного контексту, щоб висвітлити різноманітні аспекти ідеології та визначити її вплив на події в Україні.
Організація українських націоналістів, як ключовий гравець у політичній арені України, зазнала важливих перетворень протягом свого існування. Автор ретельно розглядає кожну фазу її розвитку, розбираючи ідеологічні концепції, які лежали в основі цих змін.
Читачі матимуть можливість долучитися до дискусії про роль та значення ОУН в історії України, а також зрозуміти, як її ідеологія вплинула на формування сучасної української державності.
Читання цієї книги на readbooks.com.ua відкриє нові горизонти розуміння важливих сторін української історії. Тут, на readbooks.com.ua, ми надаємо можливість кожному бажаючому поглибитися у історичні аналізи та відкрити для себе нові шари знань. Обирайте наш ресурс для якісного та цікавого читання!
Попередні зауваження
«Кульмінацією помилки є, ясна річ, філософська система чи система цінностей, задля якої варто жити й умирати. Це дорога вгору, уздовж якої непорозуміння стає одкровенням, пишномовна брехня — епосом, зумисна наруга над логікою — поезією, а вперте перебування в облуді — найвищою відданістю, до якої тільки здатна людина.»
Станіслав Лем. Високий замок.
Об’єкт цього аналітичного огляду — світоглядні та політичні основи діяльності Організації українських націоналістів. Оскільки історія та ідеологічна еволюція ОУН залишаються предметом гострих політичних дискусій, автор вважає за потрібне зауважити, що даний огляд не пов’язаний з його політичними поглядами та симпатіями і призначений для суто наукової дискусії. З цієї ж причини даний нарис обмежується саме науковими інтерпретаціями ідеології ОУН, партійна та контрпропагандистська публіцистика використовується лише як історіографічне джерело. Авторські узагальнення і висновки не варто сприймати як остаточні, тим більше, як вердикт. Проблема потребує набагато тривалішого, детальнішого, комплексного дослідження, не пов’язаного ні з «державним замовленням», ані з поточними інтересами та амбіціями політичних груп[1].
Як в науковій літературі так і в публіцистиці широко застосовується словосполучення «ідеологія ОУН». Аби уникнути непорозумінь, пов’язаних з різним прочитанням терміну, зауважимо, що «ідеологія» в даному дослідженні означатиме сукупність взаємопов’язаних ідей, цінностей та символів які мають світоглядне значення для певної групи[2]. У більш конкретному втіленні словосполучення «ідеологія ОУН», вживатиметься, коли аналізуватиметься комплекс цих ідей, символів та цінностей, означених в політично–програмних документах Організації Українських Націоналістів.
Обговорюючи проблеми еволюції ідеології ОУН треба також брати до уваги той факт, що ця організація ніколи de–facto не існувала як єдина, цілісна спільність. ОУН формально почала існування взимку 1929 p., після об’єднання декількох невеликих українських націоналістичних організацій з еміграції та із західноукраїнських земель, що перебували у складі Польщі. Майже безпосередньо після створення ОУН розпочалися серйозні тертя між вищим керівництвом (Проводом ОУН), в якому домінували представники еміграції, та Крайовою Екзекутивою ОУН на західноукраїнських землях. ОУН в Західній Україні упродовж десятиліття діяла як напівавтономна від Проводу структура. Намагання останнього контролювати керівників «краю» перетворилися на приховану внутрішню боротьбу, яка зрештою, після загибелі лідера ОУН Євгена Коновальця закінчилася у 1939 — 1941 pp. так званим «розколом ОУН» — фактичним оформленням реального стану справ. В основі цього розколу не було ґрунтовних ідеологічних розбіжностей — серйозних змістовних відмінностей між програмами двох ОУН — «бандерівської» та «мельниківської» не існувало.
У другій половині 1940–х — середині 1950–х років визрів і трапився ще один розкіл ОУН, коли від «бандерівської» частини відмежувалися ті діячі, що не погоджувалися з поверненням організації до ортодоксальних ідеологічних засад довоєнного періоду, так звані «двійкарі». У цьому випадку розкіл мав виразний ідеологічний підтекст, хоча й з не менш виразними ознаками конфлікту особистостей — про це йтиметься далі[3]. Підвалини цього розколу було закладено 1943 p., коли III Великий Збір ОУН ухвалив програму, що стала відходом від радикального націоналізму тоталітарного типу.
У першій половині 1990–х років, коли ОУН «фізично» повернулася в Україну — «мельниківці» під власною назвою, «бандерівці» — під парасолькою Конгресу Українських Націоналістів (КУН), на місцевому ґрунті утворилися нові організації, які також ідентифікували себе як ОУН — на середину 1990–х в країні існувало принаймні два нових утворення, які претендували на традиційну назву «Організація Українських Націоналістів в Україні»[4] і мали локальний, дуже обмежений вплив в західних регіонах України.
На цьому тлі стає зрозумілим, що розгляд «ідеології ОУН» має базуватися на тому припущенні, що вона також ніколи не існувала як світоглядний моноліт. Зрозуміло, на початковому етапі існування ОУН склався певний набір центральних світоглядних принципів, які упродовж десятиліть залишалися незмінними, але при цьому вони ніяк не могли розглядатися як монопольний ідеологічний продукт лише самої ОУН — загалом вони збігалися з базовими світоглядними засадами будь–якого націоналізму (державність нації, її суверенітет, культурна гомогенність). Однак трактування цих принципів, способи їхньої реалізації та взаємодії з іншими ідеологіями мали «місцеву специфіку» і змінювалися, щоправда, різними темпами і в різних спрямуваннях в окремих відгалуженнях руху.
Як єдиний, внутрішньо відносно узгоджений комплекс базових постулатів і принципів «ідеологія ОУН» формувалася упродовж 1920–х — 30–х років. При цьому поза згаданим комплексом основних положень спостерігалося, хоча і досить обмежене колом інтересів, але все ж таки розмаїття інтерпретацій. Під час Другої світової війни і після неї, коли деякі основні політичні компоненти ідеології ОУН було піддано ревізії, трапився згаданий розкіл на «ортодоксів» і «ревізіоністів» (1943–54 pp.), крім того розпочалася повільна еволюція «мельниківської» ОУН. Упродовж 1940–х — 80–х років усі три течії ОУН, які мали організаційне оформлення, розвивалися кожна своїм шляхом. Після тривалої ідеологічної стагнації «мельниківці» досить рішуче змінили ідеологічне обличчя. «Двійкарі» практично перейшли на позиції демократичного націоналізму, поза тим якихось визначних ідеологічних декларацій вони не залишили. «Бандерівці», після вигнання «ревізіоністів» та повернення на довоєнні позиції найдовше перебували в стані ідеологічного догматизму, і їхні спроби еволюціонувати в бік плюралізму та відходу від деяких принципів ортодоксального націоналізму зразка 1930–х років були досить суперечливими і не завжди послідовними.
Інтерпретації
Упродовж більше як сімдесяти років існування ОУН (у різних організаційних іпостасях) склалися досить усталені версії інтерпретацій її світоглядних засад та політичних програм. Історичну першість мають політико–ідеологічні інтерпретації, які датуються другою половиною 1920–х років, коли випрацьовувались елементи ідеології прийдешньої ОУН, та початком 1930–х років, коли організація стала об’єктом критики представників інших політичних спрямувань. Ми зосередимося на наукових інтерпретаціях, які унаслідок відомих обставин вперше з’явилися у західній історіографії.
Чи не найбільш усталеним терміном для окреслення ідеології та політичної практики ОУН 1930–х років у західній науковій літературі став «інтеґральний націоналізм» — поняття, яке до цього застосовувалось щодо французького радикального монархічного націоналізму початку XX ст. У рамках цього родового поняття зазвичай об’єднують європейські право–радикальні, тоталітаристські рухи першої третини XX ст.
Автор найбільш відомої праці про ОУН Джон Армстронг, спираючись на узагальнення одного з піонерів наукових досліджень націоналізму, Карлтона Дж. Гейза, визначає такі світоглядні параметри українського «інтеґрального націоналізму»:
1) віра в те, що нація є найвищою цінністю, якій мають бути підпорядкованими усі інші;
2) апеляція до містичної ідеї єдності всіх особистостей, що складають націю, зазвичай основаної на тому припущенні, що в одне органічне ціле їх об’єднують біологічні характеристики або незворотні наслідки спільного історичного розвитку;
3) підпорядкування раціональної, аналітичної думки «інтуїтивно правильним» емоціям, ірраціональність;
4) наявність харизматичного лідера чи еліти націоналістів–ентузіастів, які вважаються уособленням «волі нації»;
5) культ дії, війни та