Тернистий шлях другої дивізії УНА - Іван Буртік

У висновку можна сказати, що люди під тиском обставин поглиблюють різниці чи непорозуміння, які часто спричинюють труднощі для всього народу. В ширенні таких дезорієнтації мали неабиякий досвід, як німці так і совєти, у висліді чого, звичайно, терпіли невинні люди. Постійне повторювання тої самої брехні, по певному часі, видається правдою не тільки людям а також самову брехачеві. Наприклад, невдовзі після ув’язнення С. Бандери, в таємній інструкції, старшинам німецької поліції було доручено вишукувати й арештувати членів ОУН Бандери та ліквідувати, як “грабіжників”.

Майже в тому самому часі в совєтській газеті “За Радянську Україну”, від 31 липня 1941 року, друкується вульґарна большевицька інтерпритація події: “Гітлер покликав на поміч зрадників українського народу — петлюрівців, ОУН-івців, гетьманців… На всі брехні, провокації і вбивства має наш свободолюбивий народ для жовто-блакитної банди і їхнього головача Степана Бандери тільки одну відповідь: смерть!” [64]

В умовах неминучого розвалу німецької імперії, мільйони українців за кордоном, залишившися без жодного проводу, були здані на ласку долі. Впливи Українського Центрального Комітету і Військової Управи вже були безпомічними. Життєві умовини українських вояків, як і цивільних, з кожним днем погіршувалися. Цивільне населення гинуло під альянтськими бомбами, вояки — на чужих фронтах, а полонені продовжували вмирати з голоду. Поміч і опіка були необхідними, на це німці довго не хотіли дати своєї згоди.

Після правного визнання УНК і УНА німецьким урядом на плечі українських провідників лягла відповідальність перед нацією і перед історією. Новоствореному Урядові треба було зробити рішучу і добру для всіх децизію. Але через різні погляди та брак повної консолідації годі було випрацювати пляни, сприятливі для всіх. Розглядаючи це болюче питання сьогодні, ми повинні взяти до уваги всі точки зору, в тому числі й діяметрально протилежні, щоб без пристрасно, об’єктивно виважити позитиви і неґативи тогочасних процесів.

З політичної сторони то була українська перемога, бо німці не могли більше заперечувати права українців на державну незалежність. Беззастережно визнаний, Уряд дістав можливість заступати українські інтереси, укладати з іншими народами договори та творити власну армію. Також, у справі збереження Дивізії, завдяки цій правній основі, ген. Шандрук робив заходи та шукав допомоги за кордоном.

Щоб забезпечити німцям життєвий простір, Гітлер хотів підкорити Европу. Отже, від України вони б ніколи не відмовились. Тим більше, як тепер відомо, що ставлення німців до Росії було набагато прихильніше, ніж до України чи поневолених народів. Гітлер говорив: “Немає різниці між українцями і великоросами. Навпаки, Україна — мати Росії, а українці завжди були найбільшими захисниками великоруської імперії”. Це твердження було облудним і суперечило всій історичній правді, але політики з позиції сили творять власні закони і власну історію.

Тепер, хоч нерадо і нецілковите, та все ж німці були змушені респектувати права, надані УНК. В минулому німці ніколи не дозволили б на створення такого уряду. Приміром, за проголошення 30 червня 1941 року Акту відновлення незалежности України, що сталося без їхнього відома, виарештовано майже цілий Уряд і багато людей.

Визнання Українського Національного Комітету треба вважати великим позитивним політичним досягненням. Визнанням УНК створено конкуренцію для КОНР, який з політичних мотивів хотів координувати всі народи колишнього Совєтського Союзу. Зараз він втратив великий український потенціял.

Створений УНК став противагою і оборонцем всієї української спільноти від аґресивних дій КОНР (Комітєт Освобождєнія Народов Россії), який також вже мав створену свою армію під командою ген. Власова. Маючи впливову силу між німцями, оформлені багато раніше, вони створювали перешкоди політичного характеру, а також, спільно з німцями, силою ловили людей інших національностей, одягали в свої уніформи і так творили свою армію.

Вслід за УНК, провідники поневолених народів Білорусі, Туркестану та інших, за згодою німців, створили свої національні Комітети. Вони радо співпрацювали з УНК та узгіднювали свою політику в стосунку до спільних потреб. Не можна заперечити, що визнання тодішнього українського уряду німцями, дало багато до думання політичним дипломатам західного світу.

Новостворений уряд, який не існував навіть два місяці, діяв рішучо й активно у всіх йому доступних межах. Президент М. Лівицький призначив нововибраного голову УНК ген. поручника Павла Шандрука на Головнокомандуючого Українською Армією, ії наскоро створений Штаб негайно приступив до створення Збройних Сил. До новоствореної Другої Дивізії почало масово зголошуватись українське вояцтво з різних чужих формацій.

Позитивом було також те, що УНК став центром всієї української спільноти за кордоном. Люди одержували тут необхідну допомогу і пораду. Повідомлення в німецькім і українськім радіо й пресі про створення та завдання УНК було значним пропаґандивним досягненням, рівнож інформацією як для цивільного населення, так і для військовиків, які в той час були роздрібнені по всіх усюдах.

Хоч життя всюди було незавидне, але знаємо, що в казармах РОА воно було катастрофальне. Насильно зловлені люди пережили страшне пекло. Коли б не було УНК, то силою факту всі українці мусіли б підлягати цьому Комітетові, бо українці, в розумінні німців, були одним з народів Росії

Щоб зрозуміти, чому було створено УНК, треба вникнути в суттєвий зміст самих причин та їх цілей. Зрозумівши причини доцільности, побачимо, що ідеї творців УНК були наскрізь позитивними та, без огляду на вислід в кінцевій фазі війни, для української нації вони мали бути добрими і корисними.

У випадку, коли б прийшло до замирення з альянтами, за ними залишиться право встановлювати нові кордони і вони будуть рішати, як виглядатиме нова Европа. Були сподівання, що для воюючої з комунізмом української нації буде належне місце і призначення. У другому випадку, коли б прийшло до замирення та можливости спільної війни проти комунізму, про що мріяли народи Европи, то поневолені народи разом з діючим українським Урядом і військом, за їх довголітню боротьбу і втрати, одержали б належну винагороду. В третьому і найгіршому випадку, коли наступить безкомпромісова капітуляція Німеччини, український Уряд легко зможе доказати альянтам,