З поляками проти Вкраїни - Юрій Осипович Тютюнник
До цього часу на місце збору людей зі ст. Вигнанка було перевезено зброю, що прибула зі Львова і та, що була на постерунку. Останньої було: один кулемет системи „Максима" з належною кількістю стрічок, 50 рушниць, 12.000 набоїв і 50 пудів піроксиліну. Всю ту зброю тут же було роздано людям на руки. Її вистачило лише на половину людей. Більше зброї на терені Польщі нам ні відкіль було взяти, тому довелося людей, яким не вистачило зброї, вести на Україну неозброїними, з метою озброїти їх на Україні, захоплюючи зброю у більшовиків. Цього-ж 25-го жовтня групі було дано наказа перейти кордон (р. Збруч) в ніч із 25 на 26-го жовтня та роспочати оперативні дії проти більшовиків. При групі було 10 чоловіка кінних, що прибули з України…
Група мала переходити кордон на участку постерунку ч. 4 (місце постою — Підволочиська. Ю. Т.), завдяки чому нікому з людей постерунку ч. 5 (місце постою — Копнчинці. Ю.Т.), а тепер групі особого призначення, не були відомі місця переправ та бродів через р. Збруч. Для полагодження цієї справи зранку 25 жовтня було відряджено поручника С…, якому наказано обдивитися р. Збруч та найти переправу або брід. Поручник С. повернувся тільки вечором і доложив, що ні переправ ні броду не знайдено. Зараз же по його повороті відшукувати переправу було відряджено кінний роз'їзд та пішу розвідку з людей, які вміли плавати. Переправу було знайдено лише на ранок 26-го жовтня. Переправу вказали захоплені спекулянти. Переправою була млинова гребля проти с. Козина, що лежить на лівому боці Збруча, на котрій з польської сторони так само, як із більшовицької, було зроблено дротяні загороди. На цій греблі обома сторонами виставлялося кордонну варту. На ніч, призначену для переходу кордону групою, невідомо з чийого роспорядження з польської сторони, варту було знято.
З причини непереходу кордону групою в призначений для того час, група опинилася в дуже скрутному стаді. Переходити кордон ранком було неможливо. Більшовики бачили-б сили, що перейшли, а тому знали-б, які потрібно протиставити сили для нашої ліквідації, а з другої сторони такий явний перехід міг потягти небажані для Польщі непорозуміння… Зоставатися-ж на терені Польщі теж було майже неможливо… Та робити не було чого; довелося, наступний день перебути в тому місці, куди зібралася група на передодні. Цілу ту ніч ішов сніг з дощем та великим вітром. Майже всі люди були одягнені в дрантя, шинелів половина людей не мала, а хто мав шинелю, то у неї цілим був лише комір, з котрого, поділившись від довгого ношення, поли та спина висіли до низу ґнотами. Більше половини людей були зовсім босими. І от у такому вигляді, при такому холоді люди перебували біля двох діб під одкритмм небом, недостача зброї й холод страшно відбилося на настрої людей — майже всі вони голосно виявляли своє роскаяння, що виїхали з табору.
Увесь день 26-го жовтня група перебувала коло кордону. Не трапилося ніяких перешкод з боку поляків. Як наступила темрява, група вирушила до місця переправи на р. Збручі. В групі було 457 чоловіка старшин та козаків. На всіх людей малося 4 кулемети системи „Максима", один кулемет системи „Люіса", 20 штук ручних гранат, 210 рушниць та 38000 набоїв до них.
Підійшовши до р. Збруча (до греблі, де малося переходити кордон), було вислано розвідку, яка знищила дротяні загороди з польської сторони (польську варту на ніч і на попередні було знято польською владою) і посунулося дальше греблею в сторону більшовиків. Перед самим кінцем греблі біля млина розвідка знову наткнулася на дротяні загороди (більшовицькі), котрі під шум млинового колеса було знищено так ловко, що вартовий червоноармієць, який кінці стояв на греблі біля будки, спеціяльно вабудованої для вартового, нічого не чув. Слідком за розвідкою було послано одну сотню кінного полку (в пішому ладу, бо коней не було), яка разом з розвідкою захопила млина. Вартовий червоноарміець, забачивши таку оказію, не зробив ніякого опіру і втік. Уже десь далеко він вистрілив.
На лівому березі річки Збруча проти греблі лежить с. Козинці, де довелося поставити заставу. Під охороною виставлених застав група продовжувала переправу через річку на лівий беріг"… Чи варто доводити, що про всю оту Копичинецьку історію чудесно були поінформовані у Варшаві не лише Генеральний штаб та Пілсудський, а й ціле польське правительство? Не ким-небудь иншим, а лише останнім було вислано оту саму комісію, що за докладом сотника Оксюка об'їхавши всю прикордонну смугу в районі постерунку, зробила невеличку ревізію постерунку і, довідавшися в чому справа, не зробила і жадної перешкоди чи допомоги і від’їхала. Поїхала собі комісія до Варшави і склала звіт, перед ким слід, що все робиться так, як заряджено згори. Поляки майже одвертою силою випирали людей на боротьбу, всуперечь договорові та нотам, що посилалося радянському правительству. Проте вислано людей напівозброєними, обідраними, босими… Польському правительству не шкода було тих людей, бо вони були не поляками, не шкода було української крови, що, об'єктивно розглядаючи, мала литися в інтересах польського імперіялізму, що зазіхав на землі українського народу[10].
Той самий Шолін, що я згадував, — офіцер польської служби і начальник Копичинецького постерунку, зліквідував останній та вирушив укупі
