З поляками проти Вкраїни - Юрій Осипович Тютюнник

„ініціятиву" у вигляді Чемеровецького наскоку, я категорично в писемній формі заборони співробітнікам П.-П. Штабу приймати участь в подібних справах. Перед поляками я запротестував. Організація наскоів у вигляді Чемеровецького, на мою думку, йшла всупереч планам П.-П. Штабу і тільки провокувала його. Завдяки енергічним заходам з боку П.-П. Штабу полякам не повелося перевести в життя наскок на Кам'янець, що вже був приготовлений, тим же ПІоліним. І гадки не може бути, щоб офіцер дійсної польської служби, Шолін, посмів на власну відповідальність робити наскоки на радянську територію через кільки місяців після ратифікації Ризького договору. Про ті наскоки знав польський генштаб, і робилися вони за безпосереднім завданням з Варшави. Шолін і після наскоку залишився начальником постерунку в Копичинцях.

Робота Гулого в Румунії майже не була під контролем П.-П. Штабу. Гулий підлягав безпосередньо Петлюрі, котрий зносився з Гулим иноді через Штаб, иноді безпосередньо, даючи Гулому директиви, про які П.-П. Штабові не було відомо. Взагалі Штаб Гулого подавав у звітах, що на півдні України ситуація є такою, що коли ми не вирушимо на Україну, то на чолі повстання, яке повинно вибухнути стихійно, стануть монархісти.

В П.-П. Штабі були відомості, що з уповноваження Петлюри Данильчук провадить якісь переговори з польським генштабом у Варшаві. В тих переговорах активну участь приймав і Юзефський, До Варшави разів кілька їздили Ковалевський та Фльорек. До Львова приїзджали французькі офіцери з місії.

Савінков надіслав до П.-П. Штабу свого представника, капітана Гомоліцького, який вручив мені такого документа:

До генерального хорунжого Української

Народньої Республіки пана Тютюника

Вельми поважаний Пане Генерале!

Ліквідаційна комісія руського Евакуаційного комітету має за честь повидомити Вас, пане генерале, що для зносин з Вами в справах політичної праці на Україні руської групи є призначеним пан капітан Володимир Гомоліцький. Ліквідаційна комісія ласкаво прохає Вас, пане генерале, сприяти діяльністі пана Гомоліцського в мірі, яку знайдете можливою.

Зі щирим поваженням Б. Савінков.

25/VII 21 року.

З усього було видно, що поляки до чогось готуються. Часом офіцери експозитури похвалялися, що швидко підуть „бити більшовиків". У всякоку разі в П.-П. Штабі не знали, чого можна чекати від поляків на завтра. Петлюра та його правительство в Тарнові мовчали. Тільки останнє прибрало бучну назву „Правительство поворуту на Україну".

Годі було відгадати, що саме робилося у Варшаві серед Польського Правительства. Мені здавалося, що й там серед самих керуючих польських кол не було єдности в думках відносно підтримки П.-П. Штабу. Офіцери Польск. Ген. Штабу та експозитури ч. 5 раз-у-раз нарікали на польского міністра закордонних справ Скірмунта та на Яна Домбського за їхні договори з Радянським правительством.

Певно тільки, що і в самому польському уряді поміж його членами панувало дві думки. Одна частина міністрів, хоч про людське око, бажала виконувати підписані від імени Польщі договори, а друга — вважала можливим підписувати будь-які договори і не думаючи їх виконувати.

В Польському Генеральному Штабі не знали, яка-ж течія врешті переможе. Та власне Ген. Штаб не дуже то й уважав на думку своїх урядів, що змінялася майже кожного місяця. Ген. Штаб провадив свою політику за вказівками Пілсудського і що до нас додержував твердої лінії.

Де-кого з емігрантів польська влада таки вислала з Польщі, згідно з договором з Радян. Правительством. Між висланими опинився і Омелянович — Павленко, який власне тоді нікому нічим не загрожував, бо не провадив активної праці. Його Петлюра таки одставив від інтернованих вояків і певно не обійшлося без Петлюриного впливу і при висланні колишнього командарма з Польщі. Поляки віддячилися Омельновичові-Павленкові за його вірну службу під час війни з Червоними військами р. 1920. Розуміється, що Петлюра „нічого проти не мав", щоб і мене було з Польщі, та оскільки я працював активно і був у тісному контакті з Польським Генер. Штабом, останній не вважав можливим запропонувати і мені виїхати. Навпаки, Польським Генер. Штабом було вжито всіх заходів, щоби залитишити поки-що мене на терені Польщі. В Польському Ген. Щтабові збиралися виконати договор відносно мене в досить оригінальний спосіб: вислати мене з Польщі, тільки не на Захід, а на Радянську Україну, озброївши перед тим.

В експозитурі ч. 5 чомусь таки сподівалися, що з міністерства може приїхати до Львова урядовець і привезе мені паспорта для виїзду. Майор Фльорек, та пор. Ковалевський радили мені не прийняти паспорта, коли-б його було привезено. Своє відмовлення повинен був я мотивувати теж оригінально: зректися свого прізвища і для доказу показати свій паспорт на ім'я Полозова. Паспорт мені видано з Тарнопільського магістрату. Та всі ті заходи й поради намарно пішли, бо ніхто так і не приїздив із Варшави, щоб запропонувати мені виїхати.

Тим часом наближалася зима. П.-П. Штаб мусів так чи инакше кінчати своє існування. Ні я сам, ні співробітники не могли погодитися на перетворення Штабу на орган польської розвідки, вважаючи наш Штаб за орган бойовий.

Що до перетворення нас на польських розвідників, то й такі тенденції иноді можна було помітити у поляків. До зими залишалося лише де-кілька тижнів. Коли до зими Партизансько-Повстанчеському Штабу не повелося-б вирушити на Україну, то мною було рішено перенести керуючий центр з Польщі та реорганізувати весь апарат знизу до верху. Поляки мабуть зрозуміли мої наміри і рішили і рішили використати їх у найбільше відповідний для себе спосіб.

VII Так Поляки виконують Ризький договір

Загальні умови не дали можливости за порівнюючи короткий термін налагодити як слід інформацію про дійсний стан на Україні. З місць надходили суперечливі інформації, які ніяк не могли стати за основу для того чи иншого рішення. Елементи, яким з ріжних причин не подобалася Радянська влада, по ріжному з'ясовували настрої мас. Та взагалі ті погляди не були правдивими зі значним ухилом в бік оптимізму. За кордон утікали, або давали відомості елементи, що ненавиділи Радянську владу, як таку, як владу класову. Вони залишилися в меншості під час великої боротьби, маси їх залишили, не пішли за ними. А вони