З поляками проти Вкраїни - Юрій Осипович Тютюнник

Шепель виїхав на Україну і, заманивши до себе Яворського, обезброїв його і збирався „вивести в росход". Яворському пощастило втікти від Шепеля. Цікаво: Шепель заявив Карому, що заарештовує його „з наказу Юрка Тютюника". Треба зазначити, що Шепель одержав зброю і навіть коней від поляків і з кількома десятками людей перейшов кордон, на Поділля за їхньою допомогою.

Елементи деморалізації та роскладу мали собі підтримку з боку „верховної влади" і боротися проти них було надзвичайно тяжко, особливо з того часу, коли вони переходили на Україну. Ті людці один проти одного інтригували. Одне одного провокували і взагалі своєю поведінкою цілком виправдовували дану їм назву бандитів.

Та й самого П.-П. Штабу не залишав Петлюра у спокою. Він увесь час намагається до складу штабу включити своїх клевретів. Опріч Кузьмінського, до П.-П. Штабу надіслало було Петлюрою свого колишнього головного прокурора — генерала Мошинського та инших. Ця компанія, улаштувавшись у штабі, нишпорила скрізь, і щоб показати роботу, наговорювала Петлюрі ріжних дурниць. Останній їм вірив, бо то-ж були „свої вірні люди". А ті люди фактично був вірнішими тому, хто сьогодня ліпше платив. Вони вже, поминаючи Петлюру, служили просто полякам. Міх іншим, майже всі вони співробітничали і в „Рідному краєві" — органові польської дефензиви (контр-развідки), завданням якого було провокувати галичан.

Я вже згадував Мордалевича. Особисто я його не знаю. Але всі люди, яких я поважав, характеризували особу Мордалевича, як людину, що не провадить боротьби з мотнвів особистих. А таких було мало. Мордалевич був популярною особою серед протирадянських ватажків. Тому я настояв на призначенні командуючим групою — територіально — три губерні. Не тяжко собі уявити кожному, яку моральну депресію викликав перехід Мордалевича на бік Радвлади, перехід без сумніву ідейного характеру. Тоді вперше промайнула в мене думка, чи часом об'єктивні умови на Україні не зміняються в бажаний нам бік на стільки, що відпадав вже рація озброєної боротьби.

По свойому переході на сторону Радвлади Мордалевич в свойому листі до мене з дня 22/VI 1921 року, між иншим, писав:

„Я прийшов до переконання, що майбутність українського народу будується тут… Отже, вказуючи на недоцільність боротьби з якої будь точки погляду, раджу не губити даремно людей і не вносити заколоту і руїни в життя краю без жадної користи для тих же цілей, що сами ставите перед собою… Од керування II повстанчою групою одмовляюсь і дальнішу боротьбу проти Радвлади вважаю безперечно шкідливою для українського селянства і робітництва.

Разом з тим можу констатувати факт, що українська інтелігенція, перед очима якої пройшли всі революційні акції Радянскої влади і наші потуги до створення також чогось революційного, за останні часи, що-раз більше симпатизує Радянському будівництву України і разом виявляє негативне, а підчас і неприховано вороже відношення до закордонних і внутрішніх акцій УНР…

Коли — ж і доводиться говорити про симпатії до Вас революційних українських кол, то вони полягають лише в глибокому переконанні, що логіка фактів і події класової боротьби приведуть і вас до лав свідомих оборонців УСРР".

Я дав відповідь Мордалевичу. У тій відповіді писав: „з боку Росії немає ще гарантій, що не буде замаху на ті національні здобутки, котрі ми вже зробили. Коли буде дійсно вільною від експлоатації з півночи наша країна, тоді та ідея, за яку ми боролися і будем боротися, буде досягнута".

Одночасово з листом від Мордалевича було мені передано листа від Н… — впливового члена Компартії України і відомого радянського діяча. Останній закликав припинити боротьбу. Дав я відповідь на другого листа, в якому писав: „можливо… прийде час, коли не буде росходжень між нами і вами".

Листування було припипено, бо я не одержав відповіді на свої листи. Це листування цілком щире, було єдиним світлим промінем серед темряви інтриг і провокацій, якими оплутували роботу П.-П. Штабу ріжні сили, що бажали використати ту роботу для своїх цілей.

Активну протирадянську роботу в Польщі провадили ніби-то лише два центри: П.-П. Штаб та Штаб Савінкова, що так і залишився в самісінькій Варшаві, в готелі „Брюль". Коло П.-П. Штабу гуртувалися елементи, які помимо иноді невиразного соціяльного обличчя, ясно ставилися принаймні до національного питання. На місце колишньої Россійської імперії утворити національні держави, які-б одна від одної політично не залежали-б. Ось широке гасло, що єднало ті елементи. Розуміється, що коло основного ядра липнули й елементи, що взагалі не мали ніякого сталого ідеалу опріч своїх вузьких егоїстичних інтересів. Останні елементи не мали впливу на основну лінію, що її проваив П.-П. Штаб.

Коло Савінкова гуртовалися ще ріжноманітнійші елементи, ніж коло II.-П. Штабу. Сам Савінков мав значний ухил в сторону „всеросійського" мірника, розуміючи під „всеросійським" всі країни і куточки, де колись-то ступала нога царського жандарма. Гуртувалися коло Савінкова і наївні романтики демократії, без будь-якої класової фарби і „тоже соціялісти" чи простісенькі чорносотенці. Всі вони не мали ні ясного соціяльного обличчя, ні виразно окресленого національного програму. Всі питання характеру соціяльного та національного вважали вони „дражливими" і не висловлювали одверто своїх поглядів що до їх вирішення. Про те і у них була спільна ідея, що об'єднувала їх: вони ненавиділи більшовиків, як партію, що йде на чолі пролетаріяту та переводить в життя диктатуру колишніх пригноблених класів.

Обом центрам і Савінковському і П.-П. Штабові поляки допомагали. Вони мали свої цілі. Еміграційні центри для них були тільки засобами. Метою поляків було знесилення Радянської влади, після чого гадали вони знову спробувати щастя, щоб відновити кордони Польщі з 1772 р. Навіть більше того: мріяли про Польщу від моря до моря та аж до Дніпра. Їхня політика вимагала використання всіх засобів проти зміцнення Радянської влади, яка, що не кажи, а таки поставила греблю польській експанзії на схід.

Поза впливами Савінковського центру та впливами П.-П. Штабу, залишалися елементи цілком анархичні, бандитські, які не бажали визнавати ніяких політичних центрів і навіть своїх власних не засновували. Та проте ті елементи являли собою певну руїнницьку силу. Їх використати теж вирішили поляки. Їхню енергію теж було направлено проти Радянскої влади. Починаючи від Гнилорибова, що був в якихось васальних стосунках з Савінковим і кінчаючи