З поляками проти Вкраїни - Юрій Осипович Тютюнник
На обрію знов з'явився осаул Яковлев, отой самий, що усвій час мав договір з Петлюрою про боротьбу проти більшовиків. Яковлев крутився десь коло Берестя, де була росташована і його „дивізія" на ріжних роботах. Коло самої границі на Волині він мав де-кілька гуртків своїх козаків кількістю 20–50 чоловіка, кожний. Ці гуртки за допомогою польської влади, робили наскоки на радянську територію „з метою розвідки".
Союз Яковлева з Петлюрою, як звичайно у Петлюри, скінчився скандалом — Петлюра не виплатив належних по договору Яковлеву грошей. Поясняв Петлюра свій вчинок тим, що Яковлев „награбував у десять разів більше, ніж йому належало". Хоч в договорі не було вказано, скільки саме належить пограбувати Яковлеву, останній уважав усе награбоване за свою військову здобич, до якої ніхто не повинен мати ніяких претензій, і вимагав заплатити йому по договору.
Якось приїзджає Яковлев до Львова. Стрічаю його у дворі, де містилася експозитура ч. 5. Виявилося, що і його „політику" підтримують поляки. Стрінувши мене, Яковлев зараз же рішив використати випадок. Заговорив про невиконані договір і просив моєї допомоги в одержанні грошей від Петлюри. Його прохання не дало ніяких наслідків, бо я вважав неможливим для себе устрявати до тієї брудні історії. Тоді Яковлев запропонував, щоб я взяв його до спілки собі. Цього я вже не чекав. Та хоч несподіванкою була для мене остання пропозіція, але я зразу відмовива від „союзу" з Яковлевим.
Осаул Яковлев ще не раз приїзжав до Львова і одержував од експозитури ч. 5 гроші, зброю та инше. Він підготовлявся вирушити з Польщі цілою дивізією, і через Київ пройти до Новочеркаська. Не знаю, які в його для того засоби були, але, як відомо, він навіть і не вирушив, не то щоб пройшов.
На Волині в м. Рівному з'явився полковник російської служби Чернов. Була то середнього росту людина, зі сивиною в голові, аристократичного виховання. В П.-П. Штабі були відомості, що Черниов був уповноважений Чайковського, який перебував ніби-то в Парижі. У всякому разі невідомо де, а в Чернова була впливова рука, що його підтримувала. Він не дуже рахувався з місцевою польською владою і навіть з експозитурою ч. 5. Чернов зносився безпосередньо з польським генштабом і звідтіль одержував гроші для своєї роботи. Він видавав і редагував газету „Волинське Слово" в м. Рівному…
Чернову формально підлягав Яковлев. Опріч того, на пункті в Рівному, куди прибували польські репатріянти та полонені з України, в Чернова була своя військова частина, до трьохсот чоловіка. Ті люди мали зброю і були замасковані під виглядом. охорона пункту.
Чернов рішив увійти в контакт з П.-П. Штабом і з тією метою приїхав до Львова. Поляки в експозитурі, мабуть, мали якісь відповідні зарядження з Варшави тому, що почали досить енергійно тиснути на мене, щоб я погодився на контакт з Черновим. Довго довелося говорити. Чернов ще не раз приїзджав із тією метою до Львова. Проте до контакту у нас не дійшло. Який міг бути контакт між мною і людиною, що вірила лише в „Єдіную недєлімую Росію, во главе с конституціонним монархом?"…
Коли я мотивував своє небажання співробітничати з Черновим тим, що останній є ворогом України, то Фльорек, Ковалевський і навіть сам Юзефський „розуміли" моє принціпове небажання… Але енергійно радили піти на компроміс, бо Чернов зноситься безпосередньо з нач. генерального штабу і має велику протекцію з боку Французької місії у Варшаві.
Розглядаючи об'єктивно відношення поляків до мене в цей період, доводиться прийти до висновку, що одною з цілей, які вони, собі ставили, — було спровокування мене, а вкупі зі мною і цілого П.-П. Штабу на вчинки, які назавжди унеможливли-б для мене поворот на Україну. Звідціль походить і пропозиція Отмарштейнові працювати проти галичан, і тиснення на мене в бік контакту з чорносотенцем Черновим, який дивовижним способом перевернувся на представника Чайковського. Звідціль же походять факти, про які буду оповідати.
Було то коло провокаційних інтриг, в якому зорієнтуватися надзвичайно тяжко, не знаючи цілей польської політики що до України.
Розвідкою П-.П. Штабу відав Кузьмінський. Він працював у найтіснішому контакті і поляками і їм, а не кому іншому, вірно служив. Посилаючи розвідчиків на Україну, він, між иншим, давав їм отруєні цигарки, які йому для тієї мети видавали поляки. Робилося те цілком таємно від решти співробітників П.-П. Штабу, а в тому числі і від мене. Здається не знав про те і Петлюра. Цигарками розвідчики мали труїти радробітників. Про цей факт довідався П.-П. Штаб лише із ноти Радправительства. Та полякам повелося заховати сліди, і вони сказали, що в ноті „звичайний наклеп". Аж 1922 р. я довідався, що „наклеп" був правдою, яка констатувала ганебний факт і що всією цією справою керував з доручення поляків Кузьмінський.
Минав і вересень. Поляки особливо завзято працювали. П.-П. Штаб за їхньою допомогою поширював свою роботу.
Наближався час, коли робота П.-П. Штабу повинна була бути закінченою. Не можна було держати в занадто довгому напруженні утворені на території Україні підпільні організації. Останнім треба було виявити, чи П.-П. Штаб думав виходити на Україну 1921 р., чи ні. А такої відповіди навіть я сам дати не міг, бо врешті рішаюча роля належала полякам. Від них і залежало — чи піде П.-П. Штаб на Україну. Вони рішали те питання безпосередньо з Петлюрою. П.-П. Штаб виконував техничну роботу і за неї відповідав. На мої запитання поляки ухилялися давати ясну відповідь, але говорили, що вирух відбудеться в осени.
В той час Копичинецький постерунок, не повідомляючи П.-П. Штабу, організовує наскок через кордон на с. Чемерівці на Кам'янечині, де перебував маленький відділ прикордонної охорони. Люди одержали від поручника Шоліна зброю, гранати і завдання. Польська кордонна охорона пропустила людей, що йшли на наскок. В результаті в с. Чемерівці дійшло до сутички і червоноармійці, бувши несподівано заатакованими, залишили канцелярію пункту. „Здобич" попала до рук Шоліна, який надіслав її через експозитуру до польського генерального штабу.
Одержавши звіт про
