З поляками проти Вкраїни - Юрій Осипович Тютюнник

Полковник польської служби Славик знову вспів зорганізувати собі загони та збирався по наших слідах вирушати „на допомогу". Він мав навіть гарматну батарею.

Для нас ротмістр Княжелуцький дійсно влаштував „базісний склад" — привезли до Рівного з десяток гармат, трохи кулеметів та рушниць. До Рівного наїхало ріжних комерсантів, які розшукували „комісію постачання Української повстанчої армії", бо й таку було зорганізовано на чолі з Є. Архипенком. Комерсанти бігали по місту Рівному, питаючись адресу комісії, де тільки можно було, поки не знаходили Архипенка. Йому пропонували комерсанти одіж, взутя та ріжне військове приладдя, розуміється, за добру валюту, або пропонували крамообмін за сирівці з України. Так і не було зроблено з тими комерсантами ніякого гемблю, бо Архипенко не мав у свойому роспорядженні ніяких реальних цінностей, опріч „гетьманок", які власне майже ніякої вартости собою не являли. Проте, сподіваючись більше сталого захоплення частини української тернторії повстанням, бо петлюрівська преса галасувала про надзвичайні успіхи повстання, комерсанти поспішилися навіть привезти до Рівного свій крам і то в значній кількості.

До речи треба сказати, хоч стисло, про петлюрівську валюту в період співпраці з поляками. Ціла валютова справа Петлюриної держави вимагала спеціяльної монографії. Бо майже при кожній евакуації Петлюра залишав кліше та инше приладдя для друкування грошей, а на новому „місті постою" знову роспочинав наново робити все приладдя для друкування грошей. Та 1920 р. Петлюра перестає вигадувати нові зразки грошей, і повертається лише до так званих „гетьманок" — знаки державної скарбниці по одній тисячі карбованців, зразок яких затверджений ще гетьманом. Властиво стан Петлюри в той час мало чим ріжнився від стану Скоропадського в час його гетьманування. Обидва вони були лише виграшкою в руках окупантів.

Якимсь-то способом повелося Петлюрі добувати ще й паперові гроші, що видруковано їх у Німеччині, теж в часи гетьманату.

З початку польського руху на Україну було постановлено, що вартість одної польської марки є рівною вартости п'яти гривень. На практиці таке відношення проіснувало недовго. В міру того, як поляки почали тверезіти, під впливом наступу Червоної Армії на Варшаву та Львів, починається потроху холонути приязнь Пілсудського до Петлюри. З того-ж таки часу починається росходження „ножиць" між маркою та гривною. Марка ніяк не могла догнати свою союзницю — гривню. Це призвело до того, що як вирушили ми на Україну в листопаді 1921 року, за один мільйон карбованців „гетьманками" платили на чорній біржі коло десяти тисяч польських марок. Дивне-диво: комусь-то потрібні були ті „гетьманки". Петлюра та його міністри цілими возами продавали оті „гетьманки".

Певно в звязку з галасом петлюриної преси про наші перемоги на Україні, чорнобіржеві дрібні спекулянти кинулися скуповувати „гетьманки", і ціна їх зросла майже до ста тисяч польських марок за мільйон карбованців „гетьманками", і то всього протягом одного тижня. Коли-б нам справді, хоч трохи, пощастило, то Петлюра „поцінно" роспродав би не один вагон тих „гетьманок". Та з нашим поворотом до Рівного серед чорнобіржовиків почалася паніка, яка поширилася і на всіх комерсантів, що мов галич злетілася на „допомогу" нам. „Гетьманки" знов упали до рівня десяти тисяч польських марок за мільйон карбованців. А пізніше їх і зовсім перестали купувати. І мабуть чимало біржовиків та комерсантів прокляли мене за те, що я не справдив їхніх надій.

Не минула паніка і полковника Славика. Він спішно зліквідував свої „допомогові" загони та „базісний" склад, що було влаштовано в Рівному для нас. Після того я стрічав полковника Славика у Варшаві.

В перший момент по нашому приїзді до Рівного ротмістр Княжелуцький не знав, що з нами робити. Не мав ще він з Варшави ясних директив про те. До того-ж вістка про загибіль Ковалевського на нього зробила не аби-яке вражіння. Потім він побалакав із Варшавою по дроту й одержав належні директиви. На Рівенському постерунку експозитири ч. 5 нам видано — тимчасові посвідчення та військові документи на подорож до Львова. Мені видано документи на ім'я Крижановського. Нам „порадили" не з'являтися на вулицях і взагалі поки-що не розголошувати про наше прибуття. Даремна річ — чорна біржа довідалася про наше прибуття раніш від самого Княжелуцького.

До Львова виїхали всі колишні співробітники П.-П. Штабу. Частина залишилась в Рівному та його околицях. Зразу я не міг довідатися від Княжелуцького, яку саме директиву що до нас він мав. Тільки перед самим виїздом з Рівного Княжелуцький зайшов до мене. Він був випивши і балакав дуже багато. Виявилося, що він мав особливі директиви що до нас.

Пілсудський дав йому наказа „приховати Тютюника для майбутнього".

25 листопаду повертається до Польщі південна група, а за нею і решта дрібненьких загонів, що були випущені поляками на Радянську територію. Всіх поляки зараз же „інтернують". Взагалі назовні поляки намагаються довести що вони мають серйозні наміри дотримувати Ризького договору.

В дійсності-ж вся їхня поведінка до нас керується директивою Пілсудського: „Приховати для майбутнього"…

По приїзді до Львова П. — П. Штаб було росформовано, а всі його співробітники через Начальника Експозитури ч. 5, майора Фльорка, одержали з Львівської поліції фіктивні документи польських громадян. Оглянувшись назад і проаналізувавши минуле, я рішив остаточно розірвати з поляками, а разом і з Петлюрою. Але те, зважаючи на загальні умови, не дуже легко було зробити. „Пілсудчики" не залишали ні мене ні колишніх співробітників П.-П. Штабу у спокою. Згодом вони почали „по-приятельськи" липнути до нас із ріжними пропозиціями в напрямку „визволення України".

Затираючи сліди, показуючи назовні, що вони вже будуть додержувати умови Ризького договору, поляки ділають досить енергійно. Всіх своїх офіцерів, що працювали в експозитурі ч. 5 і були занадто заангажовані в роботі П.-П. Штабу, польський генеральний штаб звільняє з посад і ніби-то карав. На ділі робиться щось инше. Так, Глязера залишено начальником експозитури ч. 5, бо його ні в одній з нот радянського уряду не згадано. Фльорек переїхав, на службу до Варшави і поступив на курси офіцерів генерального штабу. Поручника Шоліна навіть судили поза очі і позбавили ранги, але в день деградації і звільнення з військової служби поручника Шоліна до польського генштабу