З поляками проти Вкраїни - Юрій Осипович Тютюнник

Одночасово з південною групою в напрямку на Кам'янець було пущено поляками і загін сотника Дуткевича, що у свойому складі нараховував до двохсот чоловіка.

Після виходу південної групи, поляки в такий же засіб перевозять із таборів Каліша та Олександрова в район ст. Моквина, на Волинь, коло 1500 чоловіка, щоби зорганізувати другу „північну" групу. Ця група перебувала в районі ст. Моквина більше тижня. Всіх людей було росташовано по селах, що навколо станції. Місцева поліція виконувала ролю квартир'єрів та доставляла харчі. З тою групою мав рушати і Парт.-Повстанчий штаб.

Зі Львова від Парт. — Повстанчого штабу до Варшави та Кракова було послано по зброю поручника Полякова (Галайду). З Польського Генерального Штабу спеціяльною телеграмою викликають до Варшави поручника Ковалевського, де він одержує останні директиви. Поручник Поляков дістав зброю з Краківських та з Варшавських складів та привіз її до Львова.

До Рівного з Варшави було послано ротмістра Княжелуцького, одного з ад'ютантів Пілсудського, та полковника Славика з кадром пілсудчиків, що походили з України. Княжелуцький мав на місці влаштувати марш групи до кордону та самий перехід на радянську територію. Він мав належні уповноваження з Варшави і його вимоги виконувала вся місцева адміністрація. Полковник Славик мав инші завдання, про які мені повелося довідатися лише після повороту з рейда.

Для Партизан. — Повстанчого Штабу, по військових документах, було перевезено коней з Копичинець до Рівного. Коней пригнав Хмара перед тим з України і вони більше двох тижнів знаходилися на Копичинецькому постерунку. Вкупі з кіньми приїхав і Хмара зі своїм загоном через Львів залізницею.

Ще коли не було одержано зброї, я вже одержав од Петлюри наказа вирушити на Україну. Наказ мав ч. 65 і датований 17 жовтня 1921 року. Між иншим, у тому наказі Петлюра пише:

… „Доручаю вам — 1) Вивести з теренів Польщі та Румунії в призначені місця України певні військові відділи разом з Партизансько — Повстанчим Штабом. Ці відділи мають стати за те ядро, біля якого згідно з планом слід скупчити інсурекційні сили, організовані нашими повстанчими організаціями та агентами" і т. д. Цікавою є згадка про Румунію, в якій ніби-то були якісь відділи. До того часу Гулий-Гуленко підлягав безпосередньо самому Петлюрі і фактично не було чого „виводити" з Румунії.

Нарешті, мені повелося при допомозі Фльорека та Ковалевського перевантажити зброю у Львові та направити її до Рівного. Вагон зі зброєю було причеплено до поспішного товарового потягу. Потім зі Львова вирушив і Партизансько-Повотанчий Штаб. Зі Штабом виїхав і поручник Ковалевський захвативши з собою майже всіх польських офіцерів та жовнірів, що працювали у відділі ІІІ-му експозитури ч. 5.

У Рівному поручник Ковалевський взяв із постерунку поручника Маєвського, поручника Аба та ще більше двох десятків чоловіка військових поляків. Усі вони потім приймали участь в збройній боротьбі проти Радянської влади на Україні.

Виряджаючи своїх офіцерів та жовнірів на Україну польський генеральний штаб формально передав їх у моє роспорядження. Проте не може бути сумніву, що ті офіцери мали спеціальні таємні завдання від Генштабу, в першу чергу розвідного характеру. Що правда, були між ними і звичайні авантурники, для яких війна була самоціллю. До таких належав поручник Аба, з національності татарин. Останній приймав участь у „повстаннях" Віленському та Шлезькому і зараз, як безробітний, вирушав разом із Ковалевським на Україну — знов для „повстання".

Опріч розвідки, польські офіцери певно мали й инші завдання, бо вони везли зі собою значні суми в доларах. Тими грошима, як я довідався під час рейду, вони наділяли для якихось цілей місцевих поляків, коли останні з’являлися до них в час нашого маршу по Волині та Київщині.

Не зважаючи на цілком природне бажання, мені так і не довелоея довідатися, які — ж саме завдання давали польські офіцери полякам на Україні.

Можна з певністю сказати, що сам поручник Ковалевський мав завдання першорядної ваги. З дня, коли вирушили і по самий день бою під Миньками, Ковалевський що-дня вписував у свій щоденник усе, що спостерігав. Раз-у-раз щоденника він возив при собі, а в день бою під Миньками випадково залишив його на фірі при канцелярії штабу. Коли остаточно виявилася наша поразка і я дав роспорядження про відхід, Ковалевський кинувся за своїм щоденником до обозу і там загинув.

Одержавши від мене звіта про загибель Ковалевського, в польському генштабі тому не повірили зразу. Особливе занепокоєння виявляли майор Фльорек та ротмістр Княжелуцький, боячись, що Ковалевський попав до полону і що його папери захоплено червоними. Пізніше, з метою виявлення долі Ковалевського, на початку 1922 року експозитура ч. 5 послала на Україну свою співробітницю Домбровську. Те-ж завдання було дано і Кудельській, що виїхала на Україну офіціально до польського посольства. Тільки переконавшись, що Ковалевський дійсно загинув та що з ним не захоплено ніяких паперів, заспокоїлися поляки.

Зброю було направлено на ст. Моквин, куди вона і прибула з окремому вагоні. Не зважаючи на те, що більше половини прибувших з таборів людей розбіглося до прибуття зброї і на тих, що залишилися, зброї не вистачило. Всього на сімсот з лишком чоловіка привезено лише 400 рушниць російського зразку та коло 20 кулеметів системи „Кольта". Цю зброю було роздано людям 1-го листопаду колонії Кургани.

Група вирушила з району Моквина і після трьохденного маршу підійшла до границі. Під час маршу до самісінького кордону нас проводили: ротмістр Княжелуцький та Петлюрин ад'ютант Даценко. Польська поліція давала нам селянські фірн до обозу. Так прийшли до с. Борового що верстах у п'яти від кордону. Тут перебувала кінна рота польської поліції та рота польської піхоти. Вони влаштували нам проводи і, нарешті, рота поліції передала нам усіх своїх коней укупі зі всією збруєю. Тут же на коней було посаджено моїх кінних розвідників.

О другій годині ранку 4-го листопаду група перейшло кордон. Перед тим всю прикордонну охорону з польської сторони з роспорядження поручника Ковалевського було попереджено. За докладом полковника Отмарштейна Петлюрі з дня 29 листопаду 1921 року стан групи при переході кордону був такий: „Відділ мав у свойому складі 155 старшин та урядовців