Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 169. — С. 142; Наріжний С. Українська еміграція. — Прага. — 1942. — С. 152.
РАК Онисим Григорович
(14.02.1883–1938?) — підполковник Армії УНР.
Народився на Полтавщині. Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище за 1-м розрядом та з відзнакою (занесенням на мармурову дошку) (1907), служив у 73-му піхотному Кримському полку. Закінчив Миколаївську військову академію Генерального штабу за 2-м розрядом (1914), переведений до Генерального штабу у 1915 р. Брав участь у Першій світовій війні: командував ротою 73-го піхотного Кримського полку. З 08.07.1915 р. викладав у 3-й Київській школі прапорщиків. З 15.07.1916 р. — старший ад'ютант та з 06.12.1916 р. — в. о. начальника штабу 49-ї піхотної дивізії. Під час війни був двічі поранений (24.091914, 13.05.1915), нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою. Останнє звання у російській армії — підполковник (з 15.11.1917).
З 01.12.1917 р. — штаб-старшина для доручень штабу 26-го Українського корпусу. З 20.01.1918 р. — начальник штабу українізованої 65-ї піхотної дивізії військ Центральної Ради. З квітня 1918 р. — начальник штабу 11-ї пішої дивізії Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З 30.12.1918 р. — начальник штабу 6-го Полтавського корпусу військ Директорії.
З 31.01.1919 р. — начальник штабу Чорноморської дивізії Дієвої армії УНР. З 20.02.1919 р. до 24.03.1919 р. — начальник штабу та в. о. начальника Південно-Східної групи Дієвої армії УНР. Станом на 31.08.1919 р. — штаб-старшина для доручень Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР. З 14.10.1919 р. — начальник організаційного відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії УНР (ГУГШ). З 19.03.1920 р. — начальник відділу навчання військ ГуГШ УНР. З 19.04.1920 р. — начальник відділу статутів та навчання військ Генерального штабу УНР.
Рак Онісім фото 1927 року (з приватної колекції)
У листопаді 1920 р., після відступу Армії УНР на територію, зайняту польською армією, залишився в Ямпільському повіті, де у грудні 1920 р. вступив на службу до РСЧА: служив на посаді завідувача сектором загальної військової освіти ямпільського військового комісара. З 12.10.1922 р. — начальник канцелярії ямпільського військового комісара. З жовтня 1922 р. — викладач 51-х піхотних Харківських курсів. Згодом — викладач Харківської школи червоних старшин. Репресований у 1937–1938 рр.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. -G 461–462; Список лиц с высшим общим военным образованием состоящих на службе в РККА к 1.03.1923. — Москва. — 1923. — С. 186; Чугуевцы, Новый Сад. — 1939. — Кн. 2. — С. 37; Євтимович В. Історія статуту польової служби// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 9. — С 14–16; Омельченко Т. Від Кременчука до Бірзули//За Державність. — Каліш. — 1929. — Ч. 1. — С. 165–169.
РАТУШНИЙ
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
З 03.01.1919 р. — отаман для доручень командувача Південно-Західного району Дієвої армії УНР. З 12.01.1919 р. — т. в. о. помічника командувача Південно-Західного району Дієвої армії УНР. З 17.02.1919 р. — старшина для доручень командувача Південно-Західного району Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 2248. -Оп 1. — Спр. 7. — С. 1, 10,102.
РАХВАЛЬСЬКИЙ
див.: Рихвальський
РЕВА
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
Станом на 11.05.1919 р. — командир 52-го пішого дієвого Збаразького полку Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7 — С 139
РЕВІШИН Олександр Петрович
(11.11.1870-11.06.1920?) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, Миколаївське кавалерійське училище (1891), вийшов корнетом до 25-го (згодом — 9-го) драгунського Казанського полку (Житомир), закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1904), брав участь у Російсько-японській війні. Служив на штабових посадах у Київській військовій окрузі. З 21.08.1908 р. — викладач Тверського кавалерійського училища. З 29.03.1909 р. — підполковник. З 25.03.1912 р. — полковник. З 18.07.1914 р. — начальник штабу 1-ї Туркестанської козачої дивізії. З серпня 1914 р. — начальник штабу 3-ї Донської козачої дивізії. З 12.06.1915 р. — начальник штабу 16-ї кавалерійської дивізії. З 24.01.1916 р. — командир Кримського кінного полку. Нагороджений Георгіївською зброєю (09.03.1915, за бій 21.08.1914). З 07.07.1917 р. — начальник штабу 9-ї кавалерійської дивізії. З 03.09.1917 р. — начальник штабу 2-го кавалерійського корпусу. З 29.09.1917 р. — генерал-майор.
З кінця 1917 р. — начальник українізованої 9-ї кавалерійської дивізії, згодом перейменованої на 3-тю Сердюцьку кінну дивізію військ Центральної Ради. З 20.07.1918 р. — начальник адміністративної управи канцелярії Військового міністерства Української Держави. 01.10.1918 р. звільнився з української служби.
Тоді ж перейшов до т. зв. Особливого корпусу, що формувався переважно з офіцерів, що відмовилися служити в Армії Української Держави, для боротьби проти більшовиків. У складі частин корпусу брав участь у боях з військами Директорії. У грудні 1918 р. виїхав до Одеси. З 26.01.1919 р. перебував у резерві чинів Збройних Сил Півдня Росії. З 13.06.1919 р. — начальник Чеченської кінної дивізії ЗСПР. З 18.03.1920 р. — командир Окремої Кримської кінної бригади Збройних Сил Півдня Росії.
27.05.1920 р. потрапив у полон до червоних. Ймовірно, розстріляний.
ЦДАВОУ. — Ф. 1076. — Оп. 3. — Спр. 7-а — Накази по 3-й Сердюцькій дивізії; Список полковников 1914. — СПб. — 1914. — С. 1123; Список Генерального штаба 1917. — Петроград. — 1917. — С. 79; «Русский Инвалид». — Петроград. — 1915. — № 61; Кручинин А. С.
