Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 39-зв. — 40; Список генералов 1913. — СПб. — 1913. — С. 214; Список Генерального штаба на 1917. — СПб. — 1917. — С. И; Список Генерального штаба на 1914. — СПБ. - 1914; «Нива». — Петроград. — 1916. - № 26; «Киевлянин». — 1919. — № 8; Залесский К. Кто был кто в Первой мировой войне. — Москва. — 2003. — С. 505–508; Дивный И. В. Страницы военного некрополя старой Одессы. — Киев. — 2000. — Кн. 2. — С. 63–64; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 63, 66, 76, 93, 94, 261.
РАДЗІН Петро Карлович (Радзіньш Петеріс)
(19.04.1880-08.10.1930) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився у м. Валк Ліфляндської губернії. Закінчив Віленське піхотне юнкерське училище (1901), вийшов підпоручиком до 24-го піхотного Симбірського полку (Салтиковський штаб біля м. Острів, Польща). У 1905 р. перевівся до 10-го Сибірського Омського стрілецького полку, у складі якого брав участь у Російсько-японській війні. Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1910). З 1912 р. — молодший ад'ютант штабу 38-ї піхотної дивізії. З травня 1915 р. — молодший ад'ютант штабу Новогеоргіївської фортеці. З жовтня 1915 р. — в. о. начальника штабу 8-ї Сибірської стрілецької дивізії. З грудня 1915 р. — підполковник. З лютого 1916 р. — начальник штабу 61-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 22.03.1918 р. — помічник начальника відділу устрою та служби Генерального штабу УНР, згодом — українськоїДержави. З 17.08.1918 р. — начальник цього відділу. З 13.01.1919 р. до початку лютого 1919 р. — начальник штабу Чорноморської дивізії Дієвої армії УНР. Станом на 06.03.1919 р. — начальник Головного управління Генерального штабу УНР. Станом на 06.08.— 07.09.1919 р. — 1-й помічник начальника Головного управління Генерального штабу УНР.
У вересні 1919 р. виїхав з Кам'янця-Подільського до Варшави, а звідти — до Латвії. З 27.10.1919 р. — начальник штабу латвійської армії, керував операціями по розгрому Західної добровольчої армії князя Бермонта-Авалова під Ригою. З лютого 1920 р. — генерал латвійської армії. Викладав у Військовій та Авіаційній школах, на унтер-офіцерських курсах латвійської армії. З квітня 1928 р. — начальник Вищих академічних курсів.
Радзін Петро, фото 1929 року (фото надано для публікації Латвійським військовим музеєм)
Покінчив життя самогубством за нез'ясованих обставин. Похований у Ризі.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 46-зв. — 47; Latvijas armijas augstakie virsnieki. — Riga. — 1998. — S. 386; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914.
РАДУЛОВИЧ-ТОПАЗУНОВИЧ Володимир Митрофанович
(05.06.1860-?) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Аккерман Бессарабської губернії. Закінчив Оренбурзьку Неплюєвську військову гімназію, 3-тє Олександрівське військове училище (1880), Офіцерську артилерійську школу (1904). Служив у 6-й резервовій, 74-й артилерійських бригадах та у 3-й Східно-Сибірській стрілецькій артилерійській бригаді, в складі якої брав участь у Російсько-японській війні. Згодом служив у 33-й, 6-й артилерійських бригадах та у 21-му мортирному артилерійському дивізіоні. З 01.12.1912 р. — полковник. З 28.10.1914 р. — командир 15-го мортирного артилерійського дивізіону. З 25.04.1917 р. — начальник 6-ї артилерійської бригади. Останнє звання у російській армії — полковник. 10.02.1918 р. — демобілізувався з російської армії.
З 10.06.1918 р. — у резерві чинів головного артилерійського управління Армії Української Держави. З 06.07.1918 р. — помічникначальника рушничної частини ГАУ Армії Української Держави. З 22.10.1918 р. — начальник 5-го збірно-рушничного відділу ГАУ Армії Української Держави. З 16.02.1919 р. перебував поза штатом ГАУ Дієвої армії УНР. Станом на 31.08.1919 р — начальник збройного та хімічного відділу ГАУ Дієвої армії УНР. З 16.11.1919 р. — у резерві старшин ГАУ 3 25.04.1920 р. — т. в. о. начальника вогне-хімічного відділу артилерійської управи Військового міністерства УНР.
У листопаді 1923 р. повернувся в Україну. У 20-х рр. жив у Києві. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 311. — С. 107; Спр. 730 — С. 79–80.
РАДЧЕНКО Антін Васильович
(6.08.1882-13.06.1922) — полковник Армії УНР.
Родом з Кролевецького повіту Чернігівської губернії. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 173-го піхотного Кам'янецького полку (Черкаси, згодом — Чернігів). Останнє звання у російській армії — підполковник.
В українській армії з 1918 р. У грудні 1919 р. — інтернований польською владою у Луцьку. З лютого 1920 р. був приділений до штабу 1-ї (згодом — 6-ї) Січової дивізії Армії УНР. У травні 1920 р. — командир Старшинського куреня 6-ї дивізії, згодом — помічник командира 6-ї запасної бригади Армії УНР, підполковник. З 03.08.1920 р. — начальник оперативного відділу штабу 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. До 28.02.1922 р. перебував у складі 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. У подальшому був переведений до управління військових комунікацій Генерального штабу УНР.
Перебував на еміграції в Польщі. Помер від травм, одержаних під час трагічного випадку на роботах у м. Слонім Гродненської губернії, там же похований.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 108; Спр. 905. — С. 31; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 100. — С 2; Монкевич Б. З останніх днів боротьби//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 6. — С. 4–7; Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш. — Ч. 1. — С. 137.
РАДЧЕНКО Григорій Тимофійович
(4.08.1894—?) — підполковник Армії УНР.
Родом із с. Спаське на Чернігівщині. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З 22.12.1917 р. — начальник відділу зв'язку штабу 26-го Українського корпусу. З 24.02.1918 р — старший ад'ютант штабу 26-го корпусу військ Центральної Ради. З 17.04.1918 р — молодший ад'ютант штабу Харківського (згодом — 7-го) корпусу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З червня 1918 р. — старшина Сердюцької дивізії Армії Української Держави. З
