Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
ПТУШКО
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
У 1919 р. — командир Гордієнківського кінного полку Дієвої армії УНР.
Маслівець Г. Гордієнківський кінний полк//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С 129–153.
ПУЗИЦЬКИЙ Антон Олексійович
(13.01.1877–1945?) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Походив з селян м Ставище Таращанського повіту Київської губернії. Закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (1902), служив у 5-му піхотному Калузькому полку (м. Біла). Брав участь у Російсько-японській війні. Закінчив Офіцерську стрілецьку школу (1912), офіцерські кулеметні курси у м Оранієнбаум На фронт Першої світової війни вирушив штабс-капітаном, командиром кулеметної роти. Був одним із десяти офіцерів, що вцілили після цілковитого розгрому 5-го Калузького полку під час загибелі 2-ї російської армії генерала Самсонова у Східній Прусії. У 1915 р — командир батальйону відновленого 5-го Калузького полку. З 1916 р. — помічник командира полку. У листопаді 1916 р через поганий стан здоров'я (мав на той час 5 поранень та 2 контузії) перевівся командиром батальйону до 1-го Кулеметного запасного полку. З січня 1917 р — помічник командира цього полку. У вересні 1917 р. був призначений командиром 2-го пішого прикордонного полку. З 25.10.1917 р. — полковник. За Першу світову війну був нагороджений всіма орденами до Святої Анни II ступеня з мечами, Георгіївською зброєю.
Пузицький Антін, фото 30-х років (За Державність — Варшава. — 1936. — Ч. 6)
У серпні 1917 р. зголосився до розпорядження Українського генерального військового секретаріату. У жовтні 1917 р. був призначений уповноваженим з українізації 6-го армійського корпусу (незабаром перетворений на 2-й Січовий Запорізький). З вояків-українців 16-ї піхотної дивізії 6-го армійського корпусу створив 4-ту Січову дивізію та 4-ту Січову артилерійську бригаду. Був начальником штабу 4-ї Січової дивізії військ Центральної Ради. З січня 1918 р. — начальник 4-ї Січової дивізії. У березні 1918 р. у зв'язку з загальною демобілізацією, оголошеною Центральною Радою, розформував рештки дивізії у Києві. З 12.04.1918 р. — помічник губернського комісара Таврії. З 22.06.1918 р. командир 43-го пішого Грайворонського полку Армії Української Держави. З серпня 1918 р. — командир 1-го Сірожупанного полку Армії Української Держави. З грудня 1918 р. — командир 1-ї бригади 1-ї Сірожупанної дивізії. З 27.02.1919 р. — начальник 17-ї пішої дивізії Дієвої армії УНР. 06.05.1919 р. (фактично — раніше) був усунутий з посади начальника дивізії за співчуття Оскілківському заколоту. 26.05.1919 р. потрапив до польського полону у Дубно. 02.10.1919 р. повернувся з полону, перебував у розпорядженні штабу Дієвої армії УНР. З жовтня 1919 р. — начальник 1-ї дивізії Залізничної охорони Дієвої армії УНР (перебувала у стадії формування).
З кінця липня 1920 р. — помічник командира 2-ї збірної запасової бригади (згодом — 2-ї бригади 1-ї Кулеметної дивізії). З 01.08.1920 р. — начальник штабу 7-ї запасової бригади Армії УНР. З кінця вересня 1920 р. — командир окремого загону 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. З 04.11.1920 р. — заступник начальника 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР. З червня 1921 р. — начальник 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. З 02.08.1921 р. — генерал-хорунжий.
З 1923 р. жив на еміграції у Польщі.
У 1944 р. виїхав до Німеччини. Зник безвісті вночі з 30 на 31 липня 1945 р. — відстав від потягу з українськими біженцями між ст. Герсфельд та Фульда.
ЦДАВОУ. — Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 14. — С 76, Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 112–113; Ф 1078. — Оп. 1. — Спр. 96. — С. 67; Оп. 2. — Спр. 22. — С. 251–254, 276; Ф. 5235-Оп 1-Спр. 1540. — С. 23–26, 85, Пузицький А. Бої Сірих за Коростень//За Державність — Камш — 1930 — № 2. — С. 73–96; Сулковський Б. З історії формування 2-го Січового Запоріжського корпусу//Табор. — Варшава. — 1927. — Ч. 4. — С. 71–87, Монкевич Б. З останніх днів боротьби//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 6 — С. 4–7, Пекарчук І. Правда про 10 і 11 листопада 1920 р// Літопис Червоної Калини. — Львів — 1933. — 4 1 — С. 8–9; Пузицький А. Боротьба за доступи до Київа// За Державність. — Каліш. — 1935. - № 5. — С. 9–61; 1936. - № 6. — С. 13–64; Варшава. — 1937. - № 7 — С. 9—56; Пузицький А. Ще в справі 10 і 11 листопада 1920 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів — 1933. — Ч. 4. — С. 8–9; 3 листів до редакції//Літопис Червоної Калини — Львів. — 1934. — Ч. 7–8. — С. 35; Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш. — Ч. 1. — С. 150, 153, 154; Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С 36–64; Бутович М. Формування Сірої дивізії у Володимирі-Волиньскому//За Державність. — Торонто. — 1966. — № 11. — С 31–41; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 252–423; Смовський К. Катинь і інші осередки//Український Комбатант. На Чужині. — 1956. — Ч. 4. — С. 15–19.
ПУЧКОВСЬКИЙ Олександр Іванович
(16.12.1879—01.02.1938) — полковник Армії УНР.
Народився на Чернігівщині. Закінчив кавалерійське училище (1900), служив у 11-му драгунському Ризькому полку (Крем'янець), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — підполковник.
Пучковський Олександр, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
У 1918 р. — помічник командира 19-го кінно-козачого Сумського та 6-го кінно-козачого Ольвіопольського полків Армії Української Держави. З грудня 1918 р. до 01.02.1919 р. — начальник штабу 2-ї кінної (згодом — 5-ї кінної дієвої дивізії). З травня 1919
