Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 169–181; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 122; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 66. — С. 46; Порохівський Г. Матеріали до історії 2-і Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш. — Ч. 1. — С. 150, 158.
РІДЧЕНКО Володимир Миколайович
(1893—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Харків. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.
З січня 1918 р. — командир сотні Окремого куреня ім. Яна Кармелюка військ Центральної Ради. З грудня 1918 р. — командир 1-го куреня 2-го Запорізького полку ім. Я. Кармелюка Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу у складі збірного пішого полку Запорізької дивізії. У 1920–1921 рр. — командир 8-го Кармелюцького куреня 3-ї Запорізької бригади 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
Рідченко Володимир, фото 1918 року (ЦДАКФДУ)
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 219. — С 97-зщ Ф 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С 24
РОГОЖНИКІВ Іван Анатолійович
(18.09.1877-?) — підполковник Армії УНР.
Народився у м. Казань. У російській армії — підполковник.
З 11.12.1920 р. — приділений до штабу 20-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 67–72; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 34
РОГАЛЬСЬКИЙ Микола Сильвестрович
(23.02.1894—?) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Юрківці Київської губернії. Закінчив Володимирське військове училище (1915). Брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — поручик.
У 1918 р. — організатор та керівник загонів Вільного Козацтва. З 3.03.1918 р. старшина 2-го Запорізького полку Окре мої Запорізької дивізії військ Центральної Ради. З 2.11.1918 р. — командир куреня 2-го Запорізького полку ім. І. Мазепи Рес публіканської дивізії військ Директорії, зго дом — Дієвої армії УНР. З січня 1920 р. старшина 6-ї Січової дивізії Армії УНР, з квітня 1920 р. — старшина 4-ї бригади Армії УНР. З 11.11.1920 р. — заступник командира 2-го куреня ім. І. Мазепи 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. У 1920—30-х рр. мешкав на еміграції у Польщі, з 1945 р. — у Німеччині.
ЦДАВОУ. — Ф 5235. — Оп. 1. — Спр. 1597. — С. 2–3.
РОГУЛЬСЬКИЙ Іван Васильович
(05.10.1892 — після 1924) — підполковник Армії УНР.
Народився у с. Голобутів Стрийського повіту Галичини. Закінчив Стрийську гімназію. 03.08.1914 р. був мобілізований до австро-угорської армії, служив у Легіоні Українських січових стрільців. 27.03.1915 р. був підвищений до звання фенриха. У складі Легіону УСС командував чотою протягом 5 місяців, сотнею — протягом 13 місяців, окремим технічним загоном — 2 місяці. У вересні 1916 р. потрапив до російського полону, перебував у таборі Дарниця під Києвом.
У листопаді 1917 р. вступив до Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців. З 01.03.1918 р. — командир 3-ї сотні у 1-му курені 4-го (1-го) Січового полку військ Центральної Ради. Після розформування полку німцями 30.04.1918 р. виїхав до Запорізької дивізії Армії УНР, згодом — Української Держави, де очолив 10-ту сотню 3-го Січового куреня 2-го Запорізького полку, складену з галичан-січовиків. Наприкінці вересня 1918 р., після отримання дозволу гетьмана П. Скоропадського на формування Окремого пішого загону Січових стрільців, переїхав разом із куренем до Білої Церкви, місця формування загону, на чолі сотні у 20-х числах листопада 1918 р. був поранений під Жулянами у боях з Офіцерськими дружинами. З середини грудня 1918 р. — командир 1-го полку Січових стрільців військ Директорії. З 27.01.1919 р. — начальник Чернігівської групи з кількох полків, що оперувала проти червоних на Лівобережному фронті Дієвої армії УНР. З середини лютого 1919 р. повернувся на попередню посаду командира 1-го полку Січових стрільців.
17.041919 р. був важко поранений у бою під Шепетівкою. З середини липня 1919 р. — начальник 10-ї пішої дивізії Січових стрільців Дієвої армії УНР. 05.12.1919 р., після розформування Корпусу Січових стрільців, перейшов до Української Галицької армії. Навесні 1920 р. — командир 1-го пішого полку 4-ї бригади УГА отамана Шепаровича, яка незабаром перейшла до складу Дієвої армії УНР під командуванням М. Омеляновича-Павленка. У квітні 1920 р. на чолі полку був поранений у бою під Вапняркою. У травні 1920 р. перевівся до 6-ї Січової дивізії Армії УНР. Очолив 47-й стрілецький курінь, у бою 05.061920 р. під Теплою дістав важке поранення. 25.06.1920 р. повернувся на посаду командира 47-го куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР. Станом на 10.12.1920 р. — приділений до штабу 16-ї бригади 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР. Перебував у безтерміновій відпустці.
Восени 1921 р., після розстрілу у Києві сотника Івана Андруха, під іменем Олександра Івановича Марчука виїхав в Україну для підпільної боротьби з більшовиками та керівництва Українською військовою організацією. Подальша доля невідома.
Рогульський Іван, фото 1915 року (Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992)
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 44. — С. 3-зв. — 4; Спр. 653. — С. 99; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 3; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Андрух І. Січові стрільці у корпусі ген. Натієва//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 4. — С. 6; УСС, Українські січові
