Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
РОЖАЛІН Володимир Григорович
(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.
Народився на Чернігівщині. Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 4-го Східно-Сибірського гірського артилерійського дивізіону (Нерчинськ). Останнє звання у російській армії — підполковник.
З 12.03.1918 р. — старшина для доручень Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР. З 25.01.1919 р. — начальник канцелярії Головного артилерійського управління Військового міністерства УНР. Подальша доля невідома.
ЦДАВОУ — Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С 231–232
РОЗАНОВ Сергій Тимофійович
(20.09.1882-?) — старшина Дієвої армії УНР.
Закінчив Миколаївське інженерне училище (1903), Миколаївську інженерну академію, служив у 22-му саперному батальйоні. Останнє звання у російській армії — полковник.
У січні—травні 1919 р. — викладач Київської інженерної юнацької школи. Подальша доля невідома.
Зварич І. Київська інженерна юнацька школа// За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 91—107; Список генералам, штаб и обер-офицерам инженерных войск на 1913. — СПб. — 1913. — С. 36.
РОМАНОВСЬКИЙ Василь Іванович
(?—?) — полковник Армії УНР.
Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 1-го піхотного Невського полку. Останнє звання у російській армії — капітан.
У березні—травні 1920 р. — командир Старшинського куреня запасної бригади 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР, що формувалася у Бресті-Литовському. Доля після 1920 р. невідома.
Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш. — Ч. 1. — С. 135–164.
РОМАНОВСЬКИЙ Генріх Олександрович
(26.12.1882-?) — підполковник Армії УНР.
Романовський Генріх, фото 1920 року (Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк. — 1956)
Народився у м. Луцьк. Останнє звання у російській армії — поручик.
У 1919 р. — командир куреня 2-го (згодом — 20-го) Запорізького полку ім. І. Мазепи Дієвої армії УНР. У 1920–1921 рр. — командир 2-го Запорізького куреня ім. І. Мазепи 1-ї Запорізької бригади 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР.
Дубовий І. Причинки до монографії отамана Волоха//Літопис Червоної' Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 9. — С 12; ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С 37
РОСІНЕВИЧ Микола Олександрович
(14.02.1893-10.02.1946) — підполковник Армії УНР.
Народився у Ніжині Чернігівської губернії. Походив зі священицької родини. У 1914 р. був мобілізований, закінчив Чугуївське військове училище (1915). У складі 32-го Сибірського стрілецького полку брав участь у Першій світовій війні. Восени 1917 р. був переведений до 14-го Сибірського запасного полку. Останнє звання у російській армії — поручик.
Навесні 1918 р. повернувся в Україну. Закінчив Інструкторську школу старшин, служив у 27-му пішому Козелецькому полку Армії Української Держави (Чернігів). У листопаді 1918 р, після зайняття Чернігова військами Директорії, отримав наказ сформувати охоронний загін при Чернігівській міській комендатурі. На початку 1919 р. з загоном евакуювався до Проскурова, де незабаром влився до Запорізької бригади ім. С. Петлюри Дієвої армії УНР.
У лютому— травні 1919 р. — начальник оперативного відділу штабу цієї бригади. З травня 1919 р., після влиття бригади до Запорізької групи Дієвої армії УНР, начальник муиггрового відділення штабу цієї групи. У грудні 1919 р. захворів на тиф. Був інтернований польською владою. З березня 1920 р. — старший ад'ютант штабу 17-ї бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР. У 1921–1922 рр. — начальник оперативного відділу штабу 6-ї Січової дивізії Армії УНР.
Росіневич Микола, фото 1945 року (ДАСБУ)
Росіневич Микола, фото 1920 року (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
Восени 1922 р. виїхав до Чехо-Словаччини. Закінчив лісниче відділення Української господарської академії у Подєбрадах (1927). Працював секретарем філософського факультету Українського Вільного університету у Празі. Був одним із керівників Гетьманського руху у Чехо-Словаччині. З 1939 р. до березня 1944 р. — голова Союзу Гетьманців-Державників у Чехо-Словаччині.
21.05.1945 р. був заарештований відділом СМЕРШ 53-ї радянської армії та вивезений до Києва, де переданий до МГБ. Убитий у в'язничній лікарні кримінальними злочинцями за кілька днів до суду.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 2; ДАСБУ. — Ф. 6. — Спр. 69550-фп. — Т. 1–3, архівно-слідча справа Росіневича М. О., Сіпка М П. та інших; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм. — 1972. — Кн. 2; Омелянович-Павленко М Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 215.
РОЩИЦЬКИЙ Сергій Євстафійович
(18.10.1866 — листопад 1923) — полковник Армії УНР.
Народився у м. Шпола Звенигородського повіту Київської губернії. Закінчив військове училище (1890), Миколаївську академію Генерального штабу за 2-м розрядом Станом на 01.01.1910 р. — підполковник, штаб-офіцер для особливих доручень інтендатського управління Іркутської військової округи. З 1910 р. — у відставці. У 1914 р. був мобілізований. У 1917 р. — корпусний інтендант 13-го армійського корпусу. Останнє звання у російській армії — полковник.
З 11.12.1920 р. — приділений до штабу 20-го куреня 7-ї бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. У 1921 р. — викладач загальної тактики Спільної юнацької школи. 01.12.1923 р. похований на цвинтарі Воля у Варшаві.
ЦДАВОУ: — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 67–72; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С 34; Огрешко-Арський М. Воєнні школи Дієвої армії УНР//Тризуб. — 1973. — Ч. 71. — С. 9—18; Незабытые могилы. — Москва. — 2005. — Т. 6. — Кн. 1. — С. 293.
РУБАНІСТИЙ Митрофан Якович
(1883—?) — підполковник Армії УНР.
Народився на х. Чіріно Хорольського повіту Полтавської губернії. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 114-го піхотного Новоторзького полку (Міттава).
