Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

р. — начальник оперативного відділу штабу 4-ї Холмської (згодом — Сірожупанної) дивізії Дієвої армії УНР. З липня 1919 р. — начальник кінного відділу Житомирської юнацької школи. З 08.02.1920 р. до 28.07.1920 р. — начальник Спільної (Кам'янецької) військової школи, згодом — викладач школи. Помер та похований у Ковелі.

М. А. В Юнацькій школі//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 10. — С. 18–20; Отрешко-Арський М. Спільна воєнна школа Дієвої армії УНР// Тризуб. — Нью-Йорк. — 1973. — Ч 72. — С. 10–16; Отрешко-Арський М. Воєнні школи Дієвої армії УНР// Тризуб. — 1973. — Ч. 71. — С 9-18.

ПУТНИК-ГРЕБЕНЮК Дем'ян

(?—?) — командир 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького.

У 1917 р. перебував у Києві — лікувався після поранення. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З кінця квітня 1917 р. до 20.05.1917 р. — командир 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького. Потому виїхав на Кавказький фронт. Подальша доля невідома.

Дорошенко Д Історія України, 1917–1923 рр. — Київ. — 2002. — Т. 1. — С. 248.

ПУХТАЄВИЧ Володимир Васильович

(1886 — після 1921) — начальник дивізії військ Центральної Ради.

Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 181-го піхотного резервного Остроленського полку (Скерневиці). Під час Першої світової війни потрапив до німецького полону. Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1917 р. перебував в офіцерському таборі для полонених Ганноверіш-Мюнден, де приєднався до українського військового руху. З січня 1918 р. — командир 1-го Українського (Синьожупанного) полку. З 08.03.1918 р. — т. в. о. начальника 2-ї Української (Синьожупанної) дивізії та за сумісництюм — командир 7-го Українського (Синьожупанного) полку, що формувались у Ковелі 30.04.1918 р. залишив посаду у зв'язку з розформуванням дивізії.

У 1919–1920 рр. служив у Збройних Силах Півдня Росії. З 1921 р. перебував на еміграції у Румунії. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 4060. — Оп. 1. — Спр. 14. — С. 73–80; Ф. 4585. — Оп. 1. — Спр. 21. — С. 15–35; Зелінський В. Синьожупанники. — Берлін. — 1938. — С. 36, 45; Омельченко Т. Мої спогади про Синіх//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 57–67. Петроград. — 1916. — С. 168; Список флота на 1917. — Петроград. — С. 18.

ПЧЕЛЬНІКОВ Андрій Андрійович

(1880 — після 1935) — капітан 1-го рангу Військово-морського флоту УНР.

Закінчив Морський кадетський корпус (1900). Протягом 20–30.05.1918 р. та 14.08.15.111918 р. був помічником начальника Головного Морського штабу Української Держави.

26.041919 р. — 01.01.1920 р. — начальник Головного Морського штабу УНР.

У подальшому перебував у Збройних Силах Півдня Росії. Білоемігрант, жив у Любляні (Словенія).

Шрамченко С. Український Головний Морський штаб у 1917/21//Табір. — Варшава. — Ч. 17. — С. 47–49; Список флота на 11.04.1916. -

ПШИЧКІН Іван Петрович

(?—?) — начальник штабу дивізії Дієвої армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — поручик 34-го піхотного Севського полку (Полтава). Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1918 р. служив в українській армії — в Окремому корпусі кордонної охорони УНР. З 07.05.1919 р. — начальник штабу 19-ї пішої дієвої дивізії Дієвої армії УНР. 19.05.1919 р. був захоплений бунтівниками 19-ї дивізії та переданий більшовикам, ймовірно — розстріляний.

ЦДАВОУ. — Ф. 2248. — Оп. 1. — Спр. 7. — С. 144.

***

Генерал Михайло Омелянович-Павленко серед старшин та медичного персоналу Галицької армії, лютий 1919 року (фото з приватної колекції)

Р

РАВИЧ-КАМЕНСЬКИЙ Володимир Йосипович

(28.11.1880-?) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Радомишль. Закінчив кадетський корпус, військове училище. Останнє звання у російській армії — капітан.

В українській армії з 1918 р. 04.10.1918 р. був призначений військовим комендантом Катеринослава (посаду не обійняв). Учасник Другого Зимового походу.

Станом на 1921 р. та на 15.09.1922 р. був приділений до штабу 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР.

У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ — Ф 1075. — Оп. 2 — Спр 923 — С. 18–25; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 18.

РАГОЗА (Рогоза) Олександр Францевич

(08.06.1858-29.06.1919) — генеральний бунчужний Армії Української Держави.

Народився на Чернігівщині Походив зі старовинної родини українських священнослужителів. Закінчив Полоцьку військову прогімназію, Михайлівське артилерійське училище (1877), служив у лейб-гвардії 3-й артилерійській бригаді (Варшава), у складі якої брав участь у Російсько-турецькій війні. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1883), обіймав штабові посади у Харківській, Приамурській та Одеській військових округах. З 30.08.1892 р. — полковник. З 04.09.1896 р. — начальник штабу 32-ї піхотної дивізії (Рівне). З 10.03.1898 р. — начальник штабу 5-ї піхотної дивізії (Житомир). З 27.04.1900 р — командир 18-го піхотного Вологодського полку (Новоград-Волинський). З 02.03.1904 р. — генерал-майор, начальник: 1-ї бригади 27-ї піхотної дивізії. З 22.10.1904 р. — начальникштабу 3-го армійського корпусу. З 16.06.1906 р. — комендант Усть-Двинської фортеці. З 13.04.1908 р. — генерал-лейтенант. З 17.03.1909 р. — начальник 19-ї піхотної дивізії. З 27.09.1914 р. — командувач 25-го армійського корпусу. З 30.08.1915 р. — генерал від інфантерії. З 30.08.1915 р. — командувач 4-ї армії. За Першу світову війну був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій 22–23.06.1915).

Рагоза Олександр, фото 1918 року (ЦДАКФАУ)

21.11.1917 р був усунутий з посади більшовиками. 10.04.1918 р. подав заяву про вступ до української армії. З 01.05.1918 р. — військовий міністр Української Держави. З 23.11.1918 р перебував у розпорядженні гетьмана П. Скоропадського. 15.12.1918 р. був заарештований у Києві з наказу Директорії, однак невдовзі звільнений.

Виїхав до Одеси, де тоді перебували частини, що оголосили про підтримку Добровольчої армії,