Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш — Ч. 1. — С. 137, 146–147.
ПРІСОВСЬКИЙ Костянтин Адамович
(1878—15.02.1966) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.
Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище (1901), вийшов підпоручиком до 130-го піхотного Херсонського полку (Київ). На початку Першої світової війни разом з кадровими офіцерами був виділений на формування 278-го піхотного Кромського полку, у складі якого брав участь у боях. Був нагороджений Георгіївською зброєю (14.06.1915, за бій 5.11.1914) та орденом Святого Георгія IV ступеня (24.09.1915, за бій 10.12.1914). У 1916–1917 рр. — полковник, командир 278-го піхотного Кромського полку. З 28.06.1917 р. — генерал-майор, начальник 10-ї Туркестанської стрілецької дивізії.
Присовський Костянтин, фото 1917 року (Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк — 1956)
Під час вуличних боїв з більшовиками у Києві в січні 1918 р. командував сформованим офіцерським загоном, на чолі якого разом з військами Центральної Ради відступив з міста. З 09.02.1918 р. — начальник Окремого Запорізького загону (згодом — бригади), до складу якого було зведено рештки всіх українських частин, що відступили з Києва. З 03.03.1918 р. — губернський комендант Київщини. У листопаді 1918 р. сформував т. зв. Запорізький загін для боротьби з військами Директорії, однак у перший же день перебування на фронті загін перейшов під Києвом на бік Директорії.
З січня 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії. З осені 1919 р. — начальник Костянтинівського військового училища, на чолі якого у 1920 р. брав участь у боях за Крим.
У подальшому — білоемігрант. Помер на еміграції у м. Мужен (Франція).
Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів — 1928. — Ч. 2; Белградский альбом. — С. 111; Слащов-Крымский Я. А. Белый Крым. — 1920. — Москва. — 1990. — С. 256–257, Чугуєву. — Новый Сад. — 1939. — Кн. 2. — С. 63–68.; Незабытые могилы. — Москва — 2005. — Т16.— Кн. 1. — С. 47
ПРИСЯЖНЮК Василь Олександрович
(12.04.1897-?) — підполковник Армії УНР.
Походив з Радомишльського повіту Київської губернії. Останнє звання у російській армії — поручик.
Присяжнюк Василь, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)
У 1921–1922 рр. — командир 30-го куреня 4-ї Київської дивізії Армії УНР. Учасник Другого Зимового походу.
ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 219. — С 152–153, Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 1.
ПРИХОДЬКО Михайло Васильович
(05.09.1879-195?) — полковник Дієвої армії УНР.
Народився у м Городня Чернігівської губернії. Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, Одеське піхотне юнкерське училище (1899). Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 68-го лейб-піхотного Бородинського полісу (Замостя). Останнє звання у російській армії — підполковник.
Приходько Михайло, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)
З квітня 1918 р. — на посаді персонального ад'ютанта начальника постачання Армії УНР. З серпня 1918 р. приватно жив у Городні. З 01.12.1918 р. — військовий комендант городнянського повіту.
У 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії, з частинами яких на початку 1920 р. з району Одеси відступив до Польщі.
У березні 1920 р. у таборах інтернованих білогвардійців ініціював та очолив рух за повернення офіцерів-українців до Армії УНР. У червні 1920 р. на чолі групи з 300 офіцерів перейшов до Армії УНР. З серпня 1920 р. — помічник начальника 2-ї Волинської дивізії Армії УНР.
З 1924 р. жив на еміграції у Варшаві.
З 1945 р. — у Західній Німеччині. Був одним із ініціаторів створення Спілки українських вояків. Помер до 1955 р.
ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 18, Ф 5235. — Оп. 1. — Спр. 1597. — С. 1; Ремболович І. 1918 рік на Чернігівщині//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С 86–98; Приходько М Спросгування//За Державність. — Варшава — 1939. — Ч. 9. — С. 249–252; Український Комбатант — Мюнхен. — 1955. — Ч. 3. — С 32.
ПРОДЬМО Микола Олександрович
(1879—?) — військовий старшина Армії Української Держави.
Закінчив Єлисаветградське кавалерійське училище (1900), служив у 13-му драгунському Військового Ордена полку (м. Гарволін, Польща). У складі 3-го прикордонного Заамурського кінного полку брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю (08.05.1917). Останнє звання у російській армії — підполковник.
З листопада 1917 р. — командир 3-го Гайдамацького куреня військ Центральної Ради в Одесі. З 04.07.1918 р. — командир 1-го Запорізького кінно-козачого полку ім. К. Гордієнка Армії Української Держави. У листопаді 1918 р. з початком протигетьманського повстання виїхав на Дон, служив у Збройних Силах Півдня Росії. Подальша доля невідома.
Яневський М. Зі споминів//За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С 137–147; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии. — Москва — 2004. — С. 429; Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва. 2004. — С. 711.
ПРОНЧЕНКО
(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.
3 16.01.1919 р. — командир 55-го пішого дієвого Народного Визволення полку Дієвої армії УНР. Доля після лютого 1919 р. невідома.
ЦДАВОУ. — Ф 4587. — Оп. 1. — Спр 1. — С. 4–5; Вишнівський О. До історії Синіх і Залізних//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 73—675
ПРОКОПОВИЧ Володимир Флорович
(15.07.1865—?) — підполковник ветеринарної служби Армії УНР.
Народився у м. Нобля Пінського повіту Мінської губернії. Закінчив Мінську духовну семінарію (1886), Варшавський ветеринарний інститут (1892). З 1895 р. працював ветеринарний лікарем Новогрудського
