Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 10; Некролог//Вісті братсва вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1966. — Ч. 136. — С. 63; Руккас А. Участь українців — контрактних офіцерів польської армії у вересневій кампанії 1939 р.//Київська Старовина. — Київ — 2003. — Ч. 3. — С 90-102.

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Народився у м. Севастополь. Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 33-ї гарматної бригади (Київ). Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 12.03.1918 р. — старшина Головної артилерійської управи Військового міністерства УНР, згодом — УкраїнськоїДержави. З 13.05.1919 р. — начальник відділу артилерійського постачання Головної артилерійської управи УНР. Доля після жовтня 1919 р. невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 231–232.

(04.12.1888—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Походив з міщан Київської губернії. Закінчив Чугуївське військове училище (1909), вийшов підпоручиком до 43-го піхотного Охотського полку (Луцьк), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — капітан.

З червня 1918 р. — командир куреня 3-го Сердюцького полку Армії Української Держави. За Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до звання військового старшини. З кінця березня 1919 р. до 25.10.1919 р. — командир 3-го пішого полку Січових стрільців (з середини липня — 31-й Січовий) Дієвої армії УНР.

За деякими даними — помер від тифу, за іншими — перейшов на бік Збройних Сил Півдня Росії.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 4064; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992.

(?-?) — старшина Дієвої армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — поручик 15-го гусарського Українського полку (Скерневиці, Польща), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — ротмістр.

Восени 1917 р. брав участь у виділенні українців з 15-го гусарського Українського полку в Український гусарський полк ім. І. Мазепи. У складі цього полку прибув в Україну. У квітні 1918 р. кадри полку було зараховано до складу Армії УНР, незабаром вони дістали назву 8-го кінно-козачого Українського полку та розташовувалися у Крем'янці. За час Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до звання військового старшини. У грудні 1918 р. разом з кількома старшинами та козаками (кадрами полку) перейшов до складу військ Директорії. У січні 1919 р. полк дістав назву 30-го кінного дієвого Українського, був помічником командира цього полку. 29.05.1919 р. у складі 30-го кінного Українського полку влився до Окремого кінного дивізіону (згодом — 2-й кінний ім. М. Залізняка полк) Дієвої армії УНР, був помічником командира полку.

У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Чехо-Словаччині та Німеччині, був членом Союзу Гетьманців-Державників, виконував обов'язки помічника начальника військово-спортивного відділу СГД — військового штабу при П. Скоропадському. Подальша доля невідома.

Марущенко-Еюгдановський А Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1935. -Ч. 5. — С. 209–226; 1936. -Ч. 6. — С. 193–228; Канівець Ст. Лист без підпису//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1966. - № 1. — С. 61.

(1880-13.10.1935) — командир полку Дієвої армії УНР.

Закінчив 2-й Московський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1901). Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 27-ї артилерійської бригади (Вільно). У 1917 р. — командир батареї 21-го окремого паркового важкого артилерійського дивізіону. Останнє звання у російській армії — підполковник, був представлений до звання полковника.

У 1918 р. — помічник командира 24-го легкого гарматного полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З червня 1919 р. — командир 10-го гарматного полку 4-ї дивізії Сірожупанників Дієвої армії УНР.

Восени 1919 р. перейшов на бік Збройних Сил Півдня Росії, був старшим помічником та командиром бронепотягу «Грозний». Закінчив 13.10.1920 р. Офіцерську артилерійську школу у Севастополі, згодом — білоемігрант. Помер та похований у м. Рущук (Румунія).

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 28; Список капитанам артиллерии на 1913. — СПб. — 1913; Незабытые могилы. — Москва. — 2004. — Т. 5. — С. 495.

(08.11.1891-31.03.1944) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Бараново Валкського повіту Харківської губернії. Закінчив Полтавське реальне училище, 1-ше Київське військове училище (01.12.1914), служив у 30-му піхотному Полтавському полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Остання посада в полку — полковий ад'ютант. Закінчив Військову школу льотчиків-спостерігачів у Києві (16.12.1916 р.). Був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Поготповко Михайло, фото 20-х років (Вісті братства колишніх вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1954 — 4 43–44)

Служив льотчиком-спостерігачем 8-го корпусного авіазагону, 1-го Туркестанського корпусного авіазагону, брав участь в його українізації та переведенні 15.11.1917 р до Києва. З 15.12.1917 р — льотчик 1-го Українського авіаційного загону військ Центральної Ради, з яким увійшов до складу Гайдамацького Коша Слобідської України. З 12.03.1918 р. до вересня 1918 р. — льотчик 1-го Запорізького авіаційного загону військ Центральної Ради та Армії Української Держави. З 01.01.1919 р. — юрисконсульт управління Повітряного флоту Дієвої армії УНР. З 10.02.1919 р. — начальник господарчо-рахівничного відділу управління Повітряного флоту Дієвої армії УНР. З 22.03.1919 р. — начальник загальностройового відділу управління повітряного флоту Дієвої армії УНР. З 19.02.1920 р. перебував у Кам'янці поза штатом. З 19.05.1920 р. — помічник начальника управління Військово-Повітря-ного флоту Дієвої армії УНР. З 27.02.1921 р. — т. в. о. командира Учбового куреня Польової жандармерії Армії УНР.

З 1923 р. жив на еміграції у Варшаві. Навесні 1940 р. очолив Український допо моговий комітет у Варшавській окрузі. Виступав за створення українських частин у складі Вермахту, був одним із ініціаторів