Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Наприкінці вересня — початку жовтня 1919 р. перейшов на бік білих, перебував у резерві командного складу Збройних Сил Півдня Росії та Російської армії П. Врангеля. У 1920 р. був членом Української громади у Криму, планувався генералом Янушевським на посаду начальника штабу Української дивізії, що мала бути сформувана у складі Російської армії П. Врангеля.

З 1921 р. жив на еміграції у Каїрі (Єгипет).

ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 46-зв. — 47; Список Генерального штаба на 1914 — СПб. — 1914

(1881? — після 1931) — український військовий діяч.

Служив офіцером у 11-му гренадерському Фанагорійському полку (Москва), у складі якого вирушив на Першу світову війну. У 1915–1917 рр. — офіцер 6-го авіаційного парку. Закінчив Офіцерську автомобільну школу, служив на посаді командира 26-го кулеметно-автомобільного взводу. З 20.12.1916 р. — командир бронеавтомобільного дивізіону особливого призначення. Був нагороджений орденом Святого Георгія (03.02.1916, за бій 17.08.1915). Останнє звання у російській армії — підполковник.

На І Всеукраїнському військовому з'їзді 18–20.05.1917 р. був обраний членом Українського Генерального Військового комітету. З кінця липня — завідувач муштровим відділом УГВК. З серпня 1917 р. — комісар УГВК при штабі Одеської військової округи. Член Центральної Ради. У січні 1918 р. — військовий консультант української мирної делегації у Бресті-Литовсь-кому. Навесні 1918 р. — головноуповноважений міністерства продовольчих справ УНР, головний інспектор Державного хлібного бюро. У 1919 р. — представник Директорії УНР на переговорах з Антантою.

Перебував на еміграції. У 1920-х рр. повернувся до Радянської Росії. Жив у Москві, працював у підприємстві «Сільгосптехніка». У 1931 р. проходив у справі Українського Національного центру. Подальша доля невідома.

Кедровський В. В боротьбі за Державність//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 9–22; Смовський К. Гайдамацький Кіш Слобідської України та його артилерії в 1917–1918 році//За Державність. — Каліш. — 1935. - № 5. — С 137–140; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 48, 52, 53.

(01.08.1889—?) — командир кінного полку Дієвої армії УНР.

Походив зі спадкових дворян Вінницького повіту Подільської губернії. Народився в Одесі. Закінчив Вінницьке реальне училище, Технічну Вищу Школу у м. Грац (1911), навчався у Петроградському Політехнічному інституті. У червні 1915 р. закінчив Володимирське військове училище. У 1915–1916 рр. був приділений до 7-го драгунського Кінбурнського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю (08.05.1917). Останнє звання у російській армії — поручик.

У 1918 р. — старшина Лубенського Сердюцького кінно-козачого полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З травня 1919 р. — командир 1-го кінного Лубенського полку Дієвої армії УНР. 04.11.1919 р. перейшов з більшою частиною полку на бік Збройних Сил Півдня Росії. Подальша доля невідома.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 291–169; Марущенко-Богдановський А. Лист до редакції//Табор. — Варшава — 1928. — Ч. 7. — С. 84–87; Марутценко-Богдановський А. Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку// За Державність. — Каліш. — 1936. — Ч. 6. — С. 195–196; Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Моск-ва. — 2004. — С. 705.

(17.11.1877—?) — полковник Армії УНР.

Народився у м. Нова Водолага Валкського повіту Харківської губернії. З початком Першої світової війни був мобілізований до 85-го піхотного запасного батальйону. Закінчив 3-тю Московську школу прапорщиків (14.08.1915), служив у 664-й пішій Полтавській дружині. Останнє звання у російській армії — поручик.

У травні 1917 р. на чолі 275 козаків перейшов з 664-ї дружини до 1-го Українського Запорізького полку, що створювався з українців запасних частин Москви. Брав участь у І, II та III Всеукраїнських військових з'їздах. У 1917 р. очолював Українську військову раду Московської військової округи. З листопада 1917 р. був начальником військових частин, сформованих з вояків-українців у Москві. З грудня 1917 р. — командир 1-ї сотні 2-ї Української юнацької школи, старшина Чорного куреня Гайдамацького Коша Слобідської України. З 08.04.1918 р. — комендант Харкова. За Гетьманату П. Скоропадського — голова. харківської філії товариства українських офіцерів «Батьківщина», член місцевого відділення Національного Союзу. У грудні 1918 р — харківський військовий комендант. З 16.01.1919 р — комендант штабу Правобережного фронту Дієвої армії УНР. З березня 1919 р. був приділений до Військового міністерства УНР. З червня 1919 р. — на посаді тилового коменданта. У грудні 1919 р був інтернований польською владою у Рівному. З 28.04.1920 р — комендант Вінниці, згодом — Києва, знову — Вінниці. З 30.07.1920 р. — комендант штабу Армії УНР. З 01.11.1920 р — старшина для доручень Окремого корпусу кордонної охорони УНР.

У 1920-х рр жив на еміграції у Польщі (на Волині). Подальша доля невідома.

Син Олександр загинув у рядах Дієвої армії УНР.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 105–106; Р. С Окремий Стрілецький Запорізький Курінь// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 10. — С. 20–22; Ч. 11. — С. 20–22; Ч. 12. — С. 19–22; 1932. — Ч. 12. — С. 10–12;Смовський К. Гайдамацький Кіш Слобідської України та його артилерії в 1917–1918 році// За Державність. — Каліш. — 1935. — № 5. — С. 141.

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

З кінця листопада 1918 р. — командир Запорізького Козачого Повстанського Коша військ Директорії, який 16.01.1919 р. було переформовано у 59-й піший дієвий полк Дієвої армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 4–5.

(?—?) — полковник Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — полковник.

З 17.02.1919 р. — начальник складів 9-го Дієвого корпусу Дієвої армії