💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Наука, Освіта » Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Читаємо онлайн Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко
створення Українського визвольного війська. Загинув у Варшаві від кулі бойовика Армії Крайової. Похований у Варшаві на православному цвинтарі Воля.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 103–104; Оп. 2. — Спр. 653. — С. 127; Боляновський А. Українські військові формування в збройних силах Німеччини (1939–1945). — Львів. — 2003. — С. 45, 251, 252, 258, 367; Прохода В. Записки непокірливого. — Торонто. — 1969. — Кн. 1. — С. 422.


ПОДЖІО Олександр Михайлович

(? — кін. 1919) — начальник корпусу Дієвої армії УНР.

В українській мемуаристиці помилково згадується як Борис Поджіо (зокрема, у книзі Ю. Артюшенка «Генерал Борис Поджио»).

Походив з італійської родини, яка наприкінці XVIII ст. переїхала до Одеси, згодом до Миколаєва. Станом на 01.01.1910 р. — поручик 13-го піхотного Білозерського полку, у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю (09.02.1915). У 1917 р. — полковник, командир 13-го піхотного Білозерського полку.

З 29.11.1917 р. — генерал-майор, начальник 5-ої Української дивізії 2-го Січового Запорізького корпусу військ Центральної Ради. З 06.01.1918 р — в. о. начальника 2-го Січового Запорізького корпусу військ Центральної Ради. З квітня 1918 р. — начальник Окремої Кримської бригади, що мала формуватися у складі Армії УНР на території Кримського півострова. 29.07.1918 р., після скасування наказу про формування бригади, був зарахований у розпорядження Військового міністерства Української Держави. У лютому 1919 р короткий час перебував на посаді начальника кадрів 6-го Полтавського корпусу Дієвої армії УНР. У березні 1919 р. — начальник кадрів 3-го Херсонського корпусу Дієвої армії УНР, до складу якого було влито рештки 6-го Полтавського корпусу. У 20-х числах березня 1919 р. — в. о. начальника Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. Помер восени 1919 р. у Кам'янці-Подільському.

ЦДАВОУ. — Ф. 4061. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 4–7; Гнойовий І. Спомини про 19 піший український полк в році 1917//Табор. — Варшава. — 1928. — Ч. 6. — С. 49–62; Омельченко Т. Від Кременчука до Бірзули// За Державність. — Каліш. — 1929. — Ч. 1. — С. 165–169; Наливайко В. Спомини лікаря з української війни 1918–1920//За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9. — С. 114; Артюшенко Ю. Генерал Борис Поджіо. — Торонто. — 1955; Артюшенко Ю Події і люди на моєму шляху, На чужині. — 1966. — С. 37, 39; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 262.


ПОЛТАВЕЦЬ (Полтавець-Остряниця) Іван

(1890–1957) — полковник Армії Української Держави.

Син учительки з с. Балаклія Смілянського повіту Київської губернії. Стверджував, що походив від козацького гетьмана Якова Остряниці. Закінчив Чугуївське військове училище (1914), де був особистим ад'ютантом полковника Астафєва (Остапури-Степового), служив у 75-му піхотному Севастопольському полку (Гайсин), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. За бойові заслуги був нагороджений Георгіївською зброєю. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

У червні 1917 р. служив у запасному броньовому дивізіоні у Петрограді. За деякими свідченнями з групою солдатів-українців зумів добитися рішення російського уряду про передачу Україні запорізьких козацьких прапорів і клейнодів, отримав їх в Історичному музеї та незабаром привіз в Україну. Був одним з організаторів Вільного Козацтва. На з'їзді козацтва у Чигирині 03.10.1917 р. був обраний генеральним писарем Вільного Козацтва. З 29.04.1918 р. — генеральний писар Власної канцелярії гетьмана П. Скоропадського.

У грудні 1918 р. разом з гетьманом П. Скоропадським виїхав до Німеччини.

Полтавець (Полтавець-Остряниця) Іван, фото 1918 року (ЦДАКФАУ)

У січні 1923 р. заснував у Мюнхені Українське Національне Козацьке товариство, називав себе гетьманом України. Помер на еміграції у Німеччині.

Євтимович В. Олелько Сергійович Остапура-Степовий// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 7–8. — С 29–33, Чугуевцы — Новый Сад. — 1939 — Кн. 2 — С. 62; Каленик Лисюк, Цікаве з історії УВК 1917 р.// Українське Козацтво. — 1969. — Ч. 3–4 (11–12). — С. 18–20; Водяний Я. Українське Вільне Козацтво та його з'їзд в Чигирині 3.10.1917//літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 10. — С. 4–6; Осташко Т. Український козацький рух в еміграції (1919–1939)// Український консерватизм і гетьманський рух. — Київ — 2000 — С 285–294


ПОЛЯКОВ Олександр Андріанович

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 6-го Східно-Сибірського гірського артилерійського дивізіону (станція Іман, Далекий Схід). Останнє звання у російській армії — полковник.

З 07.09.1918 р. — командир 29-го легкого гарматного полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 30.01.1919 р. — командир 57-го гарматного дієвого полку Дієвої армії УНР.

Восени 1919 р. перейшов на бік білих, служив у Збройних Силах Півдня Росії та Російській армії П. Врангеля. Білоемігрант. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 4. — С. 25.


ПОПЕЛЛО Хрисанф Лаврентійович

(18.03.1878 — після 1922) — старшина Дієвої армії УНР.

Народився на Чернігівщині. Закінчив Єлисаветинське Михайлівське професійне училище, Тифліське піхотне юнкерське училище (1898), вийшов підпоручиком до Горійського піхотного резервного батальйону. Згодом перевівся до 123-го піхотного Козловського полку (Курськ), у складі якого брав участь у Російсько-японській війні. Був поранений. За бойові заслуги одержав звання штабс-капітана та Золоту Георгіївську зброю (1905). Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1911), служив на штабових посадах. За Першу світову війну був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою та орденом Святого Георгія IV ступеня. У 1917 р. — начальник штабу 2-ї стрілецької дивізії. Останнє звання у російській армії — полковник.

З 20.01.1918 р. — призначений начальником штабу 10-го Українського корпусу військ Центральної Ради, однак на посаду не прибув. З 08.03.1918 р. — начальник відділу особового складу Генерального штабу УНР. Станом на 27.12.1918 р. — 2-й отаман-квартирмейстер штабу Дієвої армії УНР. З 21.01.1919 р. — член Військово-наукового комітету з вироблення військових статутів. Станом на 26.09.1919 р. — помічник начальника 2-ї управи штабу Дієвої армії УНР.

Відгуки про книгу Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: