Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921) - Ярослав Юрійович Тінченко

Пилькевич Олександр, фото 1917 року (з фондів ЦЛЛВОУ)

На І Всеукраїнському військовому з'їзді 18–20.05.1917 р. був обраний членом Українського Генерального Військового комітету. З кінця липня 1917 р — представник Українського Генерального Військового комітету при Головному штабі російської армії у Петрограді. У 23.11.1917 р. — отаман для особливих доручень Українського Генерального штабу. 12.06.—12.08.1918 р перебував у відпустці. Згодом — консул Української Держави у Москві. 30.10.1918 р. виїхав в Україну. З 15.11.1918 р. — уповноважений отаман для особливих доручень штабу військ Директорії. З січня 1919 р. — головний інспектор національно-культурно-політичних справ у Дієвій армії У НР. З 16.05.1919 р. — командир 12-го Немирівського полку ім. І. Сірка Дієвої армії УНР. 16.06.1919 р. був усунутий з посади. Згодом — призначений командувачем Окремого корпусу прикордонної охорони. З липня 1920 р. до 30.10.1920 р. — за сумісництвом начальник залоги Кам'янця-Подільського. Помер у таборі Щепіорно, похований у Калішу.

Пилькевич Олександр, фото 1921 року (з фоднів ЦЛАВОУ)

ЦДАВОУ — Ф. 3884, особистий фонд Пилькевича О. М (16 справ) Ф 1076. — Оп 1 — Спр. 1-а — С 26; Ф. 1075. — Оп 2. — Спр. 653. — С122; РГВИА — Ф. 409. — Оп 1. - п/с 348; Старий (М Удовиченко) Спогади про О. М Пилькевича// Нова Зоря. — 1923. — Ч. 31–33. — С. 14–18; Омелянович-Павленко М Спогади українського командарма. — Київ — 2002. — С 46,47; Кедровський В. В боротьбі за Державність// За Державність — Торонто. — 1964 — Ч. 10. — С 9-22; Військова нарада в кабінеті генерального секретаря Перша дня 18 (5 ст. ст) січня 1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів — 1937. — Ч. 5. — С 2–3; Мелешко Ф. Південно-Східня група Дієвої армії' УНР та її командир отаман Янш//Вісті Комбатанта. — 1970. Ч. 3–4 — С 60–71; Ч. 5. — С 7-14; 1971. — Ч. 1. — С 21–26; Білон П Спогади. — Птгсбург. — 1952. — С 131; Капусгянський М Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році; Маланюк Є Уривки зі спогадів — Київ. — 2004 — С 110.

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1919 р. — командир 21-го пішого ім. С. Наливайка полку Дієвої армії УНР. Станом на 26.07.1920 р. — командир окремого загону 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

Марущенко-Богдановський А Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Варшава — 1937. — Ч. 7. — С 214; Омелянович-Павленко М Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 215.

(20.10.1894 — після 1930) — підполковник Армії УНР.

Народився у м. Житомир. Останнє звання у російській армії — підпоручик.

З 17.12.1917 р. — вартовий старшина Генерального Військового Секретаріату Центральної Ради. Станом на 16.08.1919 р. — начальник штабу 12-ї Селянської дивізії Дієвої армії УНР. Станом на 29.10.1919 р. — т. в. о. начальника штабу 9-ї Залізничної дивізії Дієвої армії УНР. У складі збірної бригади Збірної Київської дивізії брав участь у Першому Зимовому поході. Згодом служив у 4-й Київській дивізії Армії УНР. 20.09.—31.11.1921 р. у складі загону генерала Нельговського брав участь у партизанському рейді по Радянській Україні.

На еміграції працював агрономом на Волині (тодішня Польща). 17.06.1923 р. разом із Юрком Тютюнником виїхав до Радянської України. Працював у кооперації в Камянці-Подільському, згодом переїхав до Вознесенська (Херсонщина). Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3527. — Оп. 1. — Спр. 5. — С 18–20; Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 1-а — С 22; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 15; Філоненко Є. Волинські повстанці в крівавих днях 1920–1924 років//За Державність. — Варшава — 1938. — Ч. 8. — С. 215–235; Середа М. Отаман Юрко Тютюнник //Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 10. — С 15–17.

(?—?) — підполковник Армії УНР.

Походив з с. Ботіїв Радехівського повіту на Галичині. Закінчив гімназію у Бродах. З 1914 р. — доброволець у складі Легіону Українських Січових стрільців австро-угорської армії. Закінчив кадетську школу (1916). Останнє звання в австро-угорській армії — лейтенант.

З 12.1917 р. служив у курені ім. Яна Кармелюка військ Центральної Ради. У 1919 р. — помічник командира та т. в. о. командира 2-го Запорізького ім. Яна Кармелюка полку Дієвої армії УНР. Був контужений у бою під Старокостянтиновим та поранений у бою під ст. Кодима. 21.12.1919 р. був визнаний інвалідом з утратою 70 % працездатності. Незважаючи на це, у січні 1920 р. згодився доставити лист голови уряду УНР І. Огієнка до рейдуючої у Першому Зимовому поході Дієвої армії УНР. З 02.1920 р. служив у 15-му стрілецькому курені 4-ї бригади Армії УНР (згодом — 3-тя Залізна дивізія Армії УНР). З 30.04.1920 р. лікувався у шпиталі. З 23.09.1920 р. — член військової місії УНР у Румунії. З 20.10.1920 р. — приділений до штабу 2-ї Волинської дивізії Армії УНР, згодом — помічник начальника контррозвідки штабу Армії УНР. З кінця 1920 р. — помічник командира 3-ї Запорізької бригади 1-ї Запорізької стрілецької дивізії Армії УНР.

У 1920—30-х рр. мешкав на еміграції у Польщі, з 1945 р. — на еміграції у Німеччині.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 67. — С. 33–36; Ф. 5235. — Оп. 1. — Спр. 1597. — С. 153

(?—1940) — український військово-політичний діяч.

Народився на Харківщині. У російській армії служив матросом на флоті.

На 1 Всеукраїнському військовому з'їзді 18–20.05.1917 р. — обраний членом Українського Генерального Військового комітету, був незмінним секретарем УГВК. З середини лютого 1918 р. — секретар Військового міністерства УНР. 02.07.1918 р. був звільнений з військової служби. З 25.12.1918 р. — начальник канцелярії Головного управління Генерального штабу УНР. У 1919–1921 рр. — скарбник Військового міністерства УНР.

Письменний Степан, фото 1918 року