Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

з білим верхом; атласом вишитий твій синій намет; табунами виводять твоїх швидких коней; гучним голосом при дорозі творять правосуддя твої урядники; (як) масло, ллється твоє пишне багатство, опора решти джигітів, надія для нас бідних, стовп Туркестану, дитя птахи Тулу, лев племені і роду, тигр чорного натовпу, щасливий хане! (Надай мені) допомогу, пошли мене на ту фортецю, де заточено у полон мого батька!» Баюндур-хан віддав повеління: «Нехай прийдуть двадцять чотири знаменитих беки! Першим нехай піде з тобою бек Залізних воріт удатний Дундаз, син Киян-Сельджука, що змушує кричати мужа на вістрі свого списа із тростини, що у бою не запитує (ворога), хто він. Нехай піде з (тобою) Дюлек-Вуран, син Ілік-Коджі, що змушує плавати жеребців-онагрів, (переслідуючи їх на полюванні), що взяв ключі п'ятидесяти семи фортець. Нехай піде з тобою Улальмиш, син Ягринчі, що з'їжджає вниз з подвійної вежі і (при цьому) не запізнюється випустити стрілу. Нехай піде з (тобою) Рустем, син Тогсуна, що проливає криваві сльози, коли тричі не побаче ворога. Нехай піде з (тобою) удатний Буран, що виймає людей з пащі драконів. Нехай піде з (тобою) Суган-Сари, який стверджує, що пройшов землю з кінця в кінець». Будеш перелічувати мужів огузів, до кінця не дійдеш; Баюндур-хан дав Ієкенку у товариші двадцять чотири знаменитих беки; беки зібралися, роззирнулися, оглянули свою зброю.

Між іншим тієї ночі Ієкенк бачив сон; свій сон він розповів своїм супутникам – подивимось, хане мій, як він розповів; він говорить: «Беки, коли моя чорна голова, мої очі безтурботно були занурені в сон, у мене було сновидіння. Відкривши свої світлі очі, я побачив світ; побачив витязів, які змушували скакати світло-сивих коней; я приєднав до себе витязів з білими шоломами, прийняв настанови від білобородого діда Коркута, піднявся на чорні гори, підійшов до Чорного моря, що розкинулося перед (нами), змайстрував човен, зняв із себе сорочку, приладнав парус, вирушив по морю, що розкинулося перед (нами), переплив (його); на другому березі на одному схилі чорної гори я побачив мужа з блискучим чолом і головою; підвівшись, я встав з місця, направив свого списа із тростини, пішов назустріч тому мужу; (ставши) перед ним, я уразив списом того мужа; на деякий час я заспокоївся, подивився на того мужа краєм ока – то був Емен, що виховав мене; я його упізнав, озирнувся назад, привітав того мужа, сказав: «Серед племен огузів хто ти?» Піднявши свої вії, він подивився мені в обличчя: «Сину (мій), Ієкенку, – сказав він, – куди ти йдеш?» Я сказав: «Я йду до фортеці Дізмерд: мій батько там у полоні». Тут мій вихователь сказав мені: «Куди мене приносили мої сім скакунів, вітер (їх) не міг наздогнати; на вовків Яни-Баїра були схожими мої джигіти; сім чоловік напинають мій лук; з березової шелюги зроблена моя стріла, печатка з масивного золота до неї прикладена, як мій знак; подув вітер, пролився дощ, піднялися чари; сім разів я вирушав, не міг взяти тієї фортеці, повернувся назад; більше мужів, ніж мені, тобі не покласти, джигіте мій, повернись назад». Ієкенк уві сні сказав вихователю своєму: «Коли ти підвівся, встав зі свого місця, ти не приєднав до себе світлооких беків-джигітів, тебе не супроводжували беки із славним іменем; ти взяв собі в товариші найманців, що служили за п'ять срібних монет; тому ти не міг узяти тієї фортеці». Ще говорить Ієкенк: «Щоб потрохи різати й їсти – вартісне м'ясо; у дні втоми вартісне (для вгамування спраги) бистре джерело; вартісне щастя, коли воно усталене і міцне; вартісний розум, коли він не забуває, чому навчився; вартісна мужність, коли вона не відступає перед загибеллю, не рятується втечею». Цей сон Ієкенк розповів своїм супутникам; між тим, Емен, що виховав його у цей час був близько; з усіма беками він став товаришем, вони вирушили, дійшли до фортеці Дізмерд, (там) розташувалися.

Коли ґяури побачили їх, вони принесли звістку тагавору Діреку, синові Аршуна; той проклятий вийшов із фортеці, став навпроти них, викликав на бій мужів. Син Киян-Сельджука, удатний Дундаз, встав зі свого місця, стис під пахвою свого міцного списа (довжиною) у шістдесят тутамів, хотів очі в очі уразити того ґяура – не уразив; гяур-тагавор схопив (списа), зробив зусилля, вирвав у нього списа з рук; тією палицею, (вагою) у шістдесят батманів, він наніс Дундазу славний удар; просторий світ для його голови став тісним; він повернувши (повід) свого кавказького коня, повернувся назад. Дюлек-Вуран, що не умів відступати, ударив коня, прискакав зі своєю палицею-шестопером, наніс ґяуру сильний удар зверху вниз, не міг подолати його; тагавор схопив палицю, вирвав її з рук його; його він теж ударив палицею; той теж, повернувши (повід) свого кавказького коня, повернувся назад. Хане мій, двадцять чотири знаменитих беки були переможені у бою з ґяуром; потім син Казилик-Коджі, молодой джигіт Ієкенк, поклавшись на бога-творця, віддавши хвалу божеству, якому немає кінця; він говорить: «Ти вищий від усього високого, ніхто не знає, який ти, славний боже! Від матері-батька ти не народжений, ні від кого спадок не отримував, нікому не служив; скрізь ти – єдиний, ти бог, пристанок для усіх. На Адама ти поклав вінець, сатану уразив прокляттям, за одну вину ти прогнав його із (свого) чертога. Німврод пустив стрілу в небо; ти протиставив йому рибу із блискучим черевом. Твоїй величі немає межі, твоєму стану немає зросту, твоєму тілу не треба зусиль. Враженого (тобою) ти не возвеличуєш, великий боже; придушеному (тобою) ти не даєш навчитися мудрості, мудрий боже; піднесеного тобою ти підносиш до небес, славний боже; на кого упав твій гнів, того ти скрушаєш, скрушителю, боже; на тебе, єдиний Боже, я покладаюся, господе мій, всемогутній боже, помочі від тебе прошу! Я пущу коня на ґяура у чорному одязі; дай ти успіх моїй справі». Тієї миті він пустив коня, налетів як вітер, приліпився мов клей, ударив ґяура мечем по плечу, розрізав його одяг, його броню, наніс йому рану глибиною у шість пальців; його чорна кров задзюрчала, його черевик зі (шкури) чорної корови наповнився кров'ю, його чорна голова зігнулася, залишилася скарлюченою; зразу ж він повернув назад, утік до фортеці; Ієкенк погнався за ним, коли він заїжджав у ворота фортеці, наніс йому чорним булатним мечем такий удар у потилицю, що його голова упала на землю, як куля; тут Ієкенк, повернувши (повід) свого коня, прийшов до війська.