Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану - Олексій Анатолійович Кононенко

лева як йому убити?» Вони заплакали; Кан-Туралі побачив, що його джигіти плачуть, він говорить: «Слухайте, візьміть у руки мою ручну кобзу, славте мене! Якщо я полюбив дівицю в жовтому одязі, невже я ухилюся від бою з левом?» Тут його супутники заговорили – подивимось, хане мій, що вони говорили: «Султане мій, Кан-Туралі! Між білих очеретів, побачивши жовту шкіру, лютий лев, цар звірів, долає молодих коней; роздираючи жили здобичі, він смокче її кров; не відступає він перед чорним булатним мечем, не ухиляється від міцного осикового лука, не відступає перед гострою стрілою з білими перами; хіба дасть він кусати себе твоєму рябому псові? Хіба хоробрі джигіти у день битви турбуються про загибель? Сельджан-хатун у жовтому одязі дивиться з терема; на кого подивиться, того спалює вогнем кохання; хай кохання до дівиці у жовтому одязі підбадьорить тебе». «Слухай, ґяуре, – сказав Кан-Туралі, – випусти свого лева; нехай він прийде; не такий мій чорний булатний меч, щоб… На тебе я покладаюся, боже, найвеликодушніший серед великодушних, володар багатств, прийди (на допомогу)!» Випустили лева; він пішов (на Кан-Туралі), підійшов; Кан-Туралі обгорнув шматком вовни свою маківку, простягнув (той же шматок) у лапу левові, віддав хвалу Мухаммедові, чиє ім'я славне, видивився місце на лобі лева, наніс йому кулаком такий удар, що кулак торкнувся його перенісся і зламав його. Він схопив лева за шерсть, розірвав його стан, потім, підняв його, ударив об землю; (кістки) лева розбилися. Він підійшов до тагавора і сказав: «Завтра віддай мені свою дочку». Тагавор говорить: «Приведіть дівицю, віддайте; цього джигіта мої очі побачили, моє серце полюбило, хоче – нехай залишається, не хоче – хай іде». Знову говорить його племінник: «Цар звірів – верблюд; нехай він і з ним пограється, тоді ми віддамо дівицю».

З милості божої, по молитві беків і пашів тагавор велів перев'язати верблюдові морду в семи місцях; заздрісники-ґяури не перев'язали, випустили (верблюда), відкривши перед ним шлях, (думаючи): «Кан-Туралі буде скрушений; він потрапить в обійми верблюда, буде скрушений і (тільки тоді) вийде з обійм!» Сп'янілий від (боротьби), джигіт вже витримав бій з двома звірями, обіперся (об землю), упав; ззаду до нього підійшли шість катів, тримали в руках оголені мечі; тут його супутники заговорили – подивимось, хане мій, що вони говорили: «Кан-Туралі, ти піднявся зі свого місця, сів на свого чорногривого кавказького коня, приєднав до себе своїх світлооких джигітів; озираючись назад, піднявся на барвисту гору з крутими схилами; озираючись назад, переправився через бистру, багатоводну річку; озираючись назад, вступив до країни обагрених кров'ю ґяурів. Коли підійшов чорний бик, ти розбив його на шматки; коли підійшов лютий лев, ти зігнув його стан; коли підійшов чорний верблюд, чому ти зволікаєш? Чорними, чорними горами підніметься поговір; через обагрені кров'ю ріки перейде поговір; у народ решти огузів проникне поговір; скажуть: ось що зробив син Канли-Коджі, Кан-Туралі. Коли підійшов чорний бик, він зарубав його мечем; коли підійшов лютий лев, він зігнув його стан; коли підійшов чорний верблюд, чому він почав зволікати? Не залишиться ні великого, ні малого, усі заговорять; не залишиться ні бабусь, ні дідів, усі почнуть лихословити. Твій білобородий батько буде уражений горем; твоя стара мати буде лити криваві сльози. Хане мій, якщо ти не піднімешся і не встанеш з місця, позаду тебе шість катів тримають оголені мечі; не давши тобі спам'ятатися, вони відрубають твою прекрасну голову. Чи не поглянеш ти знизу вгору? До тебе підлетів рябий гусак; чи не випустиш ти свого сокола? Сельджан-хатун у жовтому одязі подає знаки; хіба ти не бачиш? Про тебе говорять, що ти будеш скрушений носом верблюда; хіба ти не знаєш? Сельджан-хатун у жовтому одязі дивиться з терема; на кого вона дивиться, того спалює вогнем кохання; нехай кохання до дівиці у жовтому одязі тебе підбадьорить». Кан-Туралі встав і говорить: «Слухайте, коли я приліплюся до носа того верблюда, скажуть: він приліпився по слову тієї дівиці; завтра поговір проникне в народ огузів, скажуть: від його руки загинув верблюд, він визволив дівицю. Ударте в мою ручну кобзу, славте меня; я покладаюся на створившого мене всемогутнього бога; невже я відступлю перед одним верблюдом? Бог дасть, я і йому відрубаю голову». Джигіти Кан-Туралі стали славити його і заговорили – подивимось, хане мій, що вони говорили: «На вершині міцних скель в'є гнізда орел, султан усіх птахів; летить він близько до всемогутнього великого бога; (як) уражений важким каменем стінобитної гармати, він стрімко опускається; на чистому озері він уражає і хапає качку; у жорстокому гніві він на льоту тримає і розриває (її); коли його шлунок проголодається, він піднімається і летить; хіба дасть він ударити себе крилом сороці? Хіба хоробрі джигіти у день зустрічі (з ворогом) турбуються про загибель? Сельджан-хатун у жовтому одязі дивиться з терема; на кого вона подивиться, того спалює вогнем кохання; нехай кохання до дівиці у жовтому одязі тебе підбадьорить!» Кан-Туралі віддав хвалу Мухаммедові, чиє ім'я славне, ударив верблюда раз ногою – верблюд заревів; ударив ще раз – верблюд не міг встояти на ногах, упав; наступивши на нього, він у двох місцях заколов його, вирізав з його спини два ременя, кинув (їх) перед тагавором і говорить: «Пригодяться, щоб зашити, коли у дівиць розірветься пов'язка колчана (чи) стремена». Тагавор говорить: «Клянуся богом, цього джигіта мої очі побачили, моє серце полюбило».

(Тагавор) у сорока місцях велів поставити шатра, у сорока місцях велів поставити червоні (і) барвисті весільні намети. Привели Кан-Туралі і дівицю, розмістили їх у весільному наметі. Прийшов співець, заграв збуджуючу пісню; у джигіта огузів (Кан-Туралі) наповнилися легені, він оголив свій меч, ударив (ним об) землю, розсік (її) і сказав: «Хай буду я розсічений, як земля, хай розсиплюся, мов прах; хай розрубає мене мій власний меч, хай проб'є моя власна стріла, хай не народиться у мене син, якщо народиться, хай не проживе й десяти днів, якщо я увійду в це весільне шатро, не побачивши лику мого бека-батька, моєї государині-матінки». Він розібрав своє шатро, змусив ревіти своїх верблюдів, змусив іржати своїх коней; ніч потемніла, він вирушив у дорогу, йшов сім днів, сім ночей, вийшов до кордонів огузів, поставив шатро. Кан-Туралі говорить: «Слухайте, мої сорок товаришів, мої сорок супутників, хай буде жертвою за вас моя голова! Бог Всевишній відкрив (переді мною) шлях; я пішов, тих трьох звірів я убив, Сельджан-хатун у