Таємна історія Радянського Союзу - Павло Правій
Закон зворотної сили не має. Не можна людину судити за діяння, яке вона здійснила до прийняття закону, але товаришу Хрущову закон був – що те дишло. Це не дрібниця, як може видатися на перший погляд. Це називається страшним терміном «правовий нігілізм».
Навіть Сталін не дозволяв собі так крутити законами. Цим випадком був шокований світ і навіть радянські прокурори. Якщо вже говорити про «відлигу», то її треба пов’язувати з іменами Берії та раннього Маленкова. А її закінчення – із Хрущовим, а саме – з 19 грудня 1956 року, коли Президія ЦК КПРС затвердила лист «Про посилення політичної роботи партійних організацій в масах і припинення вилазок антирадянських, ворожих елементів». Так що ні – не був Микита Сергійович лібералом. Був він таким само сатрапом і держимордою, як і решта «сталінців». Чому він пішов на «розвінчання культу Сталіна»? Лежав би собі його труп поряд з Леніним і лежав. Він їсти не просив. Хтось вірить в те, що заляпаному по самісіньку лисину кров’ю Хрущову лібералізації закортіло? «Відлиги» кривавий кат зажадав? Переконаний: причина тут в особистій ненависті Микити Сергійовича до Сталіна. Диктатор нікого так не принижував, як Хрущова.
Ніхто так не натерпівся страху, як Хрущов. Сталін винищив усіх виконавців терору – Хрущов теж мав піти під ніж, і чудово це розумів. Він та ще Каганович стали винятками. Друга причина: Хрущов разом зі своїми прісними після «викриття злочинів Сталіна» тримав усіх номенклатурників вищого калібру «за зябра». Будь-кого в будь-який момент можна було звинуватити у співучасті у репресіях. А документи, де стояли його підписи на розстріли десятків тисяч людей, Микита Сергійович доручив Іванові Сєрову з архівів акуратненько вилучити й спалити…
ХХ з’їзд партії дуже влучно охарактеризував Віктор Суворов: «Сенс того, що відбувалося на тому історичному з’їзді: банда людожерів на своїй сходці списала загальні гріхи на мертвого пахана. Після ритуальної очисної церемонії людожери з новими силами взялася за улюблену справу – людожерство. На злодійському зібранні під назвою ХХ з’їзд КПРС сталінські кати, залиті по вуха народною кров’ю, запевняли один одного, що вони нічого не знали. Сталінські лизоблюди раптом осміліли, переповнилися почуттям власної гідності і дружно звалили на Сталіна всі свої злочини, звинуватили покійного вождя в усіх гріхах» [108].
Злочинів вистачало. Ось, наприклад, Угорщина, 1956 рік і кривава купіль, що її влаштували Хрущов та його приятелі Сєров і Жуков. На той момент Микита Сергійович зробив Георгія Костянтиновича міністром оборони, звільнивши з цієї посади Булганіна й пересадивши останнього у крісло голови Ради міністрів, оскільки п’яничка був абсолютно керованим. «Рабом будь-якого лідера» називав його Павло Судоплатов. А Михайло Смиртюков, який був при Булганіну заступником керуючого справами Ради міністрів, називав його «покірливим виконавцем». До речі, товариш Булганін теж (ви вже вибачте, що набридаю такими деталями) був великим любителем мистецтва, тобто балерин та оперних співачок. Але повернемося до Угорщини осені 1956 року.
Основною причиною повстання стало відверте порушення Москвою Паризької мирної угоди 1947 року. Нагадаю, що після війни Австрію було розділено на 4 зони окупації: британську, американську, французьку та радянську. Для забезпечення комунікації зі своєю зоною окупації СРСР дістав право тримати на території Угорщини війська. Але у 1955 році колишні союзники домовилися про об’єднання Австрії у єдину нейтральну країну.
Після цього Кремль мав забрати свої війська з Австрії й відповідно з Угорщини. Але коли Москва чесно виконувала угоди? В Угорщині давно вже за підтримки радянських військ та спецслужб владу захопили місцеві комуністи на чолі з кремлівською маріонеткою, «вірним сталінцем» Матяшом Ракоші.
Таких звірств, які чинили співробітники Управління держбезпеки Угорщини, не знали ні гестапівці, ні навіть чекісти. Але були й здорові сили (Імре Надь, Пал Малетер тощо), які були в опозиції до диктатора й чекали на вивід радянських військ, аби змістити Ракоші та його оточення. Але сталося не так, як гадалося. Мирну угоду з Австрією було підписано 15 травня 1955 року, а 14 травня соціалістичні країни, в т. ч. й Угорщина під тиском з Кремля підписали Варшавський договір, одним з пунктів якого було перебування військових контингентів СРСР на території країн-учасниць договору. Окупація Угорщини – ось головна мета створення Варшавського договору, а аж зовсім не «відповідь на створення агресивного блоку НАТО», як про це досі «талдичать» московські пропагандисти.
А повстання угорців 1956 року було відповіддю на створення Варшавського договору. Повстання, яке було утоплене в крові Радянською армією. До речі, того ж року спалахнули й масові протести в Польщі (Познанський чер вень), які мали спочатку економічні вимоги, а потім переросли у політичні. Звісно, на події в обох країнах вплинув і ХХ з’їзд КПРС.
П’ятнадцятирічна Еріка Селеш стала символом угорської революції і одночасно її трагедії. 1 листопада 1956 року данський фотокореспондент Вагн Хансен зробив цю знамениту світлину дівчинки-воїна. За тиждень після цього її скосила радянська куля. Загалом під час придушення повстання було вбито до 3 тисяч людей, зокрема й цивільних.
Усе це відбувалося на тлі запевнень радянського керівництва у прагненні до мирного співіснування і… одночасного поглиблення Холодної війни за провини Кремля. Достатньо згадати Су ецьку кризу та підтримку єгипетського диктатора Насера, якому Хрущов піз ніше навіть Героя Радянського Союзу дав, незважаючи на те, що під час Другої світової війни Насер був союзником Гітлера. Але для СРСР набагато більше за такі «дрібниці» важило формування з Єгипту держави-союзниці, яка могла блокувати Суецький канал, впливаючи тим самим на постачання нафти до Європи. Але це все, а також гонка озброєнь – лише видима частина війни. Були ще й не дуже видимі – «космічна гонка» та освоєння «цілинних і перелогових земель». Як уже говорилося, усе почалося 1954 року. Хрущов висунув сміливу пропозицію засвоїти 13 мільйонів гектарів цілинних земель у Сибіру та Казахстані.
Решта членів Політбюро його підтримала. За винятком Молотова. «Він вважав, що було б краще необхідні для цього кошти використовувати для підйому землеробства в Європейській частині СРСР» [187]. У цьому випадку логіка людини, яка ще при Сталіну більш
